Частина ІІ. Розділ 4.

Цієї ночі Кіргу снився сон. При всій свої тривожності сон захопив його, і здається моментами Кірг усвідомлював що він спить і міг б обірвати його, але йому хотілося ще в ньому побути, ще полоскотати собі нерви і дізнатися що буде далі. У всі сні його переслідували і Кірг ніяк не міг відірватися від переслідувачів. Він губився в натовпі серед поселенців і здавалося що вийти знову на його слід вже не реально, але в наступну мить він знов втікає, намагається заплутати переслідувачів в якихось незнайомих йому будівлях. Так він забіг в невелике приміщення першого і єдиного поверху чергової промислової будівлі. Приміщення виглядало як кімната для побуту людей, стояли шафки для особистих речей, посеред кімнати стіл але відсунуті крісла, в кімнаті не було нікого. Кірг переконався що з кімнати є другий вихід і що він не в тупику. Хлопець став в куті і прислуховувався, намагаючись пригадати скільки по дорозі сюди він минув будівель та приміщень. Як вони можуть зрозуміти що він саме в цій. Йому здалося що він в безпеці і треба просто тут перечекати.

        Наступний кадр, і він бачить переслідувачів, дивиться на них з боку як в ролику. Його немає серед них, він бачить їх ніби на екрані. Це чоловік і жінка. Кірг розуміє що він вже так дивився за ними під час погоні і чув як вони говорять про нього і кожен раз знають де його шукати. Причини його переслідування вони не обговорюють, але по їх поведінці він розуміє що він дуже потрібен їм, що він володіє чимось що дуже для них необхідно. Його обурює це, йому добре відомо  що воно їм не належить і він не може їм це віддати ніякою ціною. Чоловік називає приміщення де він зараз знаходиться і Кірг звідкись знає що ідеться про те приміщення в яке він щойно забіг. Кірг оглядає себе, він немає нічого при собі. Він одночасно і знає, що шукають вони, але напружується та не може зрозуміти що це. Здається ось-ось і він пригадає це слово, але ніяк не виходить.

        Він не може збагнути звідки вони кожен раз знають де його шукати, ще раз оглядає приміщення, камер ніде немає. Ним оволодіває злість. Чого він від них втікає, їх двоє при чому одна жінка. Ця думка змінюється усвідомленням того що хоч в кадрі їх двоє але шукає його якась організація і не в кількості справа, він просто не повинен попастися їм. Тут ідеться не тільки про нього одного, а ще про когось., важливого для нього.

        Кірг вирішує для себе, що камери все таки є повсюди, просто він їх не бачить і тому біжить далі. Тепер він розуміє, що шукати вузькі коридори, часто звертати чи шукати схованку в дальніх  приміщеннях немає сенсу. На нього все рівно вийдуть. Потрібно знайти місце без камер і ця нова ідея дає йому надію що це все можна закінчитись благополучно.

        Раптом він біжить за межами поселення. Довкола пісок та каміння але він знає що далі буде ліс в якому можна сховатися, залишилося  тільки пробігти цей відрізок мертвої землі, і надіятися що на цей раз вони відстали. Але погляд його якимось дивним чином переміщається в просторі і втікач знову бачить своїх переслідувачів серед цієї пустоші. По їх розмові стає зрозумілим що вони знову знають де він і очевидно, що до лісу йому непоміченим не добратися.

        Кірг в безсиллі зупинився. Він майже готовий здатися, та недалеко від себе, в метрах тридцяти, де починається ділянка із твердим та кам’янистим ґрунтом, хлопець помічає невеликий насип із чимось схожим на вхід до нього. Більше від інтересу до цього нового для нього видовища він направляються туди і розуміє - це нора в ґрунті, але таких розмірів що туди може поміститися людина, і не одна.  Кірг входить туди, забивається в темний кут та сідає. Сидіти йому м’яко та приємно, під ногами не твердий ґрунт а білий та теплий пісок. Очі Кірга адаптувались в темноті цієї нори і він раптом відчув, що  він не один. В протилежному куті, боком до нього хтось присівши сидить та водить палкою по піску, малюючи щось по ньому. Кірг розглядає його, намагається побачити що той малює, чомусь це стало йому надзвичайно важливо дізнатися і він забув вже про переслідувачів. Зі свого кута він не може ніяк побачити що малює на піску незнайомець. Тому Кірг зосереджує усю свою увагу на тому хто малює.

        Таких людей Кірг в поселені не бачив ще ніколи. Незнайомець очевидно живе вже дуже довго. Так довго люди в поселені не живуть. В нього довга сива борода. Волосся на голові теж сиве хоч і ще досить густе, хвилясте і в’ється назад. Волосся покривало більшу частину його голови - скроні, потилицю але сам лоб у нього був високий та без волосся, по середині на тім’яній ділянці був збережений ще пучок волосся. По виразу обличчя цього чоловіка Кірг розумів що він помітив його присутність. Малюючи на піску, старий чоловік усміхався і від очей його розходились зморшки. Кірг не відчував ніякої небезпеки від нього.

• Хто ти ? – спитав його Кірг, але той лиш трохи похитав головою і продовжив своє заняття.

Кірг оглянув нору, у ній не було нічого. Тоді він почав оглядати що вдягнено на чоловікові. Такого вбрання бачити йому теж ніколи не доводилося. На незнайомці щось було накинути, подібне до покривала.

• Ти тут живеш ? – не здавався Кірг, але реакція була все та ж.

Кірг почув голоси та звуки швидких кроків на ззовні. Він розуміє що його ще не знайшли але от-от вони ввійдуть сюди. Хлопець знову подивився на чоловіка, поведінка якого не виказувала стурбованість можливістю появи нових гостей в нього в норі. Але Кіргу, невідомо звідки, відомо що чоловік теж знає, що зараз от-от сюди увірвуться. Його спокій розізлив Кірга і він не стримуючись гаркнув до нього:

• Та хто ж ти ?