Частина ІІ. Розділ 3.

Кірг та Рода вийшли із перевізника та направилися до Центру Ліліт. Це була найбільша будівля в поселенні, яка включала у себе ще відкриту територію із тематичними та розважальними локаціями, пройти до якої потрібно перетнувши центральну площу із головними будівлями поселення. Вони проходили повз октограм, з якого якраз в цей час виходили поселенці. Кірг згадав своє минуло тижневе відвідування та йому здалося що з цього моменту пройшло вже дуже багато часу, настільки різними були його внутрішні стани в ці дві неділі. Роздвоєний, позбавлений миру тоді, та цільний і впевнений зараз. Кіргом оволодівав задор і він не противився цьому, а скоріше навпаки. Йому дуже захотілося щоб поселенці звернули на них увагу і щоб серед них були ті, що знають його. Він глянув на Роду, вона йшла і не ніяковіла від присутності людей і вона була надзвичайно, Кірг не міг підібрати слово, але такою на яку приємно дивитися, приємність ця відчувається буквально фізично.

        Кірг був впевнений що за цією властивістю Рода у поселені на першому місці, і зараз вони ідуть разом. Можливо Рода не так бачила цю ситуацію як він, але в цей момент Кіргу подобалося сприймати їх як команду, готову кинути виклик іншим. Він вже вкотре глянув на Роду, на її відстороненість від довколишніх обставин і ціле направлену ходу за ним. «Так, з нею ми можем кинути виклик» відмітив Кірг подумки і вони підійшли до входу Центру Ліліт.

        Підійшовши разом до турнікету прохідної, пара зайняла місце в черзі. Стояли вони біля п’яти хвилин та першим підійшов Кірг і почув у своєму гарнітурі:

• Вітаю Кіргу у моєму Центрі.
• Вхід у Центр двом людям. Відвідування експозиції та розважальної зони, - відповів Кірг і відчув на собі погляди людей що стояли позаду нього. Ті, що перед ним пройшли у середину також покосилися на нього і на Роду.

        На стойці турнікету засвітилася зелена лампа і тільки як Кірг пройшов, та до турнікету підійшла Рода, знову засвітилася червона. Кірг запанікував, хоч і не подав виду. Він не міг собі цього позволити перед ними і не хотів спантеличити Роду, яка так достойно тримала на собі косі погляди оточуючих. До сьогоднішнього дня він ніколи не замовляв щось у Ліліт на двох, і злякався що воно так не спрацює. «Але у перевізнику спрацювало із квитками» заспокоював він себе і в цей момент засвітилося зелене світло турнікету перед Родою і дівчина увійшла.

        Кірг підхопив її під пуку та провів у сторону. Він хотів щоб потік людей розсмоктався а також зорієнтуватися на місці. Все таки він був тут сім років тому. У нього був на сьогодні підготовлений план. Умовно він розділив його на дві частини. Перша частина носила інформаційний характер. Вона передбачала розумову діяльність і полягала у відвідуванню експозиції Центру. Друга частина плану передбачала атракцію та спільну фізичну активність. Під час цього він планував підкріпитися та випити теплих напитків і на керованих дронах направитися в дальні локації Центру Ліліт, де вони матимуть змогу гарно розім’ятися у відтворених умовах добувачів корисних копалин.

Рода стояла поряд із ним і роздивлялася вказівники різних напрямків, що розгалужувалися від центрального холу. Швидко зорієнтувавшись на місці Кірг направився в сторону корпусу Фази Засновників. Його логіка відвідування експозиції починалася саме з цього місця. Де все започатковувалося і де створилися умови для подальшого розширення цивілізації. Далі було відвідування технологічного блоку експозиції у корпусі Фази Накопичення. Завершити він планував відвідуванням фермерського корпусу цієї ж фази. Ця експозиція на його думку повинна найбільше зацікавити Роду, оскільки її робота пов’язання із продуктами харчування та забезпеченням ними поселенців.

Перед ними відкрилися розсувні двері  у корпус Фази Засновників. Пройти до його експонатів потрібно було через довгий скляний тунель, задумка якого полягало у перенесені відвідувачів в умови, в яких довелося працювати та закладати основи поселення мужнім учасникам цієї Фази. За тунелем була дика кам'яниста місцевість, яку для підсилення ефекту  було заселено дикими звірями. В цей час вони ліниво лежали і байдуже дивилися на відвідувачів. Рода розглядала місцевість за склом та раптом жахнулася та інстинктивно склала руки на грудях. Вона повернулася до Кірга та із зляканим виразом обличчя вказала пальцем в сторону великого каміння, метрів за десять від них. Кірг приглянувся і помітив що у тіні цього каміння, чи то відпочиваючи, чи полюючи, лежала скручена велика коричнево-золотиста змія. Рода ще ніколи не бачила таких плазунів, але її зляканість можна було зрозуміти. Сам вигляд змії був огидний і лякаючи.  Кірг усміхнувся, підійшов до неї, та взявши її за плечі, промовив до не спокійним тихим голосом:

• Не бійся.

Вони пішли далі цим тунелем. Стеля якого також був із скла і тепер вже була Кіргова черга  вказувати рукою Роді на побачене. В небі він помітив великого орла, який високо кружляв. Кіргу захотілося щоб він опустився нижче і Рода могла його роздивитися. Але і на такій дистанції можна було розгледіти його величний вигляд. Вигляд істоти якій не можна було нав’язати свою волю та істоти не покликаної задовольняти пустий інтерес випадкових перехожих. Кірг та Рода так і стояли із задертими в гору головами, спостерігаючи за польотом орла. Вони ні про що не думали в той час, і навіть забули що вони стоять по середині проходу тунелю та довкола знаходяться інші відвідувачі. Спостерігаючи за ним вони обоє відчували що посягають на якусь таємницю, що вони вторгаються своїми поглядами в чужий і загадковий для них простір і від цього ставало незручно, але відірватися від нього було ще важче. Кірг та Рода майже одночасно пересили себе та відірвали погляди від неба оглянулися по сторонам та один на одного і попрямували до кінця тунелю вже не роздивляючись за скло. В Кірга було відчуття ніби він вже тут, на самому початку екскурсії, в цьому тунелі до перших для них експонатів отримав те, за чим і прийшов та привів її, ніби це і було ціллю їхнього походу до Центру, хоч по переду було ще багато цікавого.