Розділ 13. Повернення

З погляду Діани

З того моменту, коли ми залишили нашу здобич та поспіхом покинули табір, минуло чимало часу, і нам навіть довелося ночувати в невеликій низині, що так вчасно трапилася нам під вечір. На щастя, кров воронів не стікала донизу, тому там було майже чисто, і ми без проблем змогли там заночувати.

Та навіть попри таке заглиблення в землі, мені довелося спати ледь не обійнявшись з Ігорем, щоб непритомна Юрія, яку ми поклали між нами, не замерзла. Та однаково, думаю, що перше місце, яке треба буде відвідати після мого дому, — це лазня, де я добре відігріюся після такої холодної осінньої ночі.

Бісове бажання вполювати здобич завело мене занадто далеко, як на таку пору року, та ще й дощі йшли один за одним.

Ми поспішали як могли, та навіть не зважаючи на те, що йшли по закривавленому полю серед трупів птахів, які вже мало нагадували самих себе, я всіма думками була в тих подіях, що відбулися до падіння воронів. Хоча і вирішила для себе просто відкинути саме існування тих подій, вони мене не відпускали й кожного разу змушували згадувати ту жінку, що вклала ножа в мої руки та знищила кільце, якого тепер на мені не було.

Не знаю, скільки саме часу минуло від моменту, коли ми почали йти після ночівлі, але я не відчувала втоми, навіть несучи на собі Юрію. Та, наче в розплату, на мене постійно налітав панічний страх, із яким було складно боротися. Однак, не зважаючи на те, що трава навкруги, та й мої ноги по самі коліна, були в пташиній крові, яка дивно текла вгору, я все ж зуміла побороти ці приступи.

Хоча їх, напевно, перебили інші проблеми — що там зараз у Сірих Птахах? Звісно, там зараз мій батько з Беримиром та Гілдаром, і вони швидко приймуть якісь рішення. Хоча я не розуміла, що в такій ситуації можна зробити, адже ніколи не чула про щось подібне, коли птахи падають у такій великій кількості. В голову приходили лише спогади про розповіді, в яких йшлося про Білий Морок, коли люди падали мертвими посеред вулиць Євіанни. Та якщо і цього разу вся справа у якійсь хворобі, то, можливо, ми всі вже мерці.

— Діано, може, зробимо зупинку? — проскиглив Ігор, який ледь плентався позаду. — Он якраз є чиста трава, без крові, — додав він та кивнув на одне-єдине місце, куди кров і справді не дісталася. 

Я вже давно чула позаду себе його важке дихання, тому навіть дивно, що він не сказав це ще кілька годин тому.

— Ти ж наче не лежиш цілими днями на боку, та і м’язів у тебе багато, — відповіла я йому, продовжуючи йти, але збавивши швидкість. — То чому так швидко втомлюєшся?

Мені завжди здавалося, що чим більша людина, тим вона витриваліша. Звісно, якщо не брати до уваги тих, хто просто заплив жиром. Сили в Ігоря багато, навіть не буде помилкою сказати, що дуже багато. Та чомусь він ніколи не міг докладати зусиль до чогось занадто довго, постійно переходячи до хекання, а іноді й кашлю.

— Т-то ми зупиним… — сказав він і, перечепившись через щось, упав у закривавлену траву.

Я вже збиралася сказати йому, щоб він усе ж знайшов у собі сили та продовжив іти. Але, побачивши його обличчя, повністю вкрите кров’ю, вирішила дати йому час на відпочинок. Все ж не всюди можна знайти чисту траву, та й рано чи пізно, а нам усім доведеться відпочити.

Не можна було сказати, що місця на тій латці землі було вдосталь, але це все ж краще, ніж сидіти на багряній траві. Ігор одразу ж узявся витирати обличчя вологою травою, і виходило в нього це дуже добре. Коли ми ходили на полювання, кров завжди було не так просто змити чи стерти, а тут вона майже не залишала сліду на шкірі.

І все ж я сподівалася, що ми не заразилися якоюсь хворобою, адже так можемо принести її додому, де, можливо, нічого подібного і не було.

Я сама присіла на коліна, а Юрію поклала біля себе, попередньо підклавши під неї трохи більше трави. Все ж хто знає, може ця міська дівчина може захворіти від лежання на прохолодній землі.

Час від часу на її білосніжному обличчі з’являлися якісь легкі емоції, розрізнити які було дуже складно через їхню слабкість. Та, схоже, що вона бачила цікаві сни. Оскільки зайнятися не було чим, я стала роздивлятися її обличчя, наче хотіла побачити в ньому щось приховане від усіх інших. Та побачила лише риси обличчя, які вона успадкувала від Лебека.

Колись я обов’язково розпитаю її про батьків та про причину того, чому її виховував Лебек. Напевно, за цим стоїть неймовірно цікава історія, як це часто буває із магами в Імперії.

На мить мені здалося, що рухи на її обличчі спровоковані аж ніяк не снами, а спробами прикинутися сплячою, та після легкого плескання по щоках вона все так само лежала без свідомості.

— Раніше вона так довго не спала, — закінчивши витирати обличчя, промовив Ігор. — Навіть після складнішої магії. Це дивно.

— Ти чув якісь крики та завивання ще до того моменту, як ми зустрілися біля тієї берези? — я вирішила проігнорувати його слова, бо в голові з’явилася більш доречна тема для розмови.

— Птах якийсь кричав, і все, — відповів він, знизавши при цьому плечима.

— Ні, були крики та… — я вже збиралася запитати детальніше, та зрозуміла, що якби він їх і чув, то навіть не згадав би про того дурнуватого птаха. — Забудь. Краще сиди мовчки, бо так наш відпочинок може сильно затягнутися, якщо повітря на балачки пускати.