Розділ 41. Ліза

Посилання на інтерв’ю мені надіслала Іра. Без пояснення, тільки відео й коротке: «Ти це бачила?» Я була в гримерці перед репетицією. До виходу лишалося двадцять хвилин, колега шукала щітку для волосся, а я сиділа перед дзеркалом із телефоном у руці. Після статті про розлучення Роман просив мене не читати нічого в мережі. Сам він, як виявилося, погодився на камеру.

У кадрі він сидів у своєму кабінеті. Я бувала там кілька разів, упізнала фотографію завершеного будинку на стіні й крісло, яке він завжди повертав до співрозмовника. Роман говорив про затримки постачання, нових підрядників, плани компанії. Спокійно, з цифрами. Я перемотала до середини, де ведуча згадала про розлучення.

— Вибачте за особисте запитання, але ця історія вже вплинула на те, як говорять про вашу компанію. Що ви хотіли б прояснити?

Роман коротко усміхнувся. Я знала цю усмішку: так він вигравав собі секунду, перш ніж відповісти.

— За роки спільного життя ми з Ольгою багато чого пережили. Останнім часом вона дедалі більше потребувала усамітнення, зосередилася на роботі. Ми намагалися дати одне одному простір. Я шкодую, що все закінчилося таким болісним способом, і поважаю її рішення.

Ведуча запитала, чи здивував його від’їзд дружини. Він відповів:

— Так. Особливо те, що вона вирішила поїхати, не поговоривши з дітьми. Але я сподіваюся, з часом вони відновлять спілкування.

Я зупинила відео. У гримерці хтось покликав колегу, двері відчинилися й зачинилися. Мені треба було перевдягатися, але я ще раз увімкнула останні двадцять секунд.

Роман не назвав Ольгу холодною. Він узагалі не сказав про неї нічого образливого. Та після його слів я уявила жінку, яка місяцями не виходила зі свого кабінету, уникала чоловіка, а потім раптом покинула дітей. Саме такою він описував мені їхнє життя. Раніше я слухала його на кухні, коли він був виснажений або роздратований. Тут він сидів перед камерою, знав, що його почують усі, і говорив про неї так само легко.

Я написала Ірі: «Бачила». Вона не відповіла.

На репетиції я двічі пропустила свою репліку. Режисерка попросила зробити перерву й запитала, чи мені зле. Я сказала, що трохи втомилася. Це була правда: я погано спала й останнім часом не могла довго стояти без відпочинку. Вагітність поки не була помітна під вільною сукнею, але кілька людей у театрі вже знали. Режисерка принесла мені води й не ставила інших запитань.

Я сіла в порожній залі. На сцені пересували стілець, перевіряли, чи не заважає він проходу. Телефон лежав у мене на колінах. Я згадала, як два місяці тому запитала Романа, чи знає Ольга про нас. Він відповів, що так, вони давно живуть окремим життям і лише чекають слушного часу поговорити з дітьми. Після ювілею він сказав, що Ольга вирішила його покарати. Тоді це здавалося мені жорстоким, але можливим: люди роблять дивні речі, коли їм боляче.

У мене збереглася фотографія з культурного заходу фонду. Іра виклала її ще навесні: за столом сиділи вона, Роман, Ольга й кілька гостей. Я стояла позаду, біля сцени, не потрапивши в кадр. Я тоді роздивлялася, як тримаються Роман і Ольга, й переконала себе, що між ними все давно скінчилося. Вони сиділи не обіймаючись. Ольга говорила з гостею зліва, Роман — з кимось праворуч.

Я відкрила знімок знову. Його рука лежала на спинці її стільця. Цього я раніше не помітила. Можливо, так він просто відсунув стілець, коли сідав. З однієї фотографії нічого не доведеш. Але я згадала, як на тому ж заході він відійшов від мене відповісти на її дзвінок, а повернувшись, повідомив, що в Ольги болить голова і їм доведеться поїхати раніше. Я тоді розсердилася: мені хотілося побути з ним довше. Він помітив і сказав, що вдома лише відвезе Ольгу та зможе приїхати до мене.

Я не знала, що він робив після того, як відвіз її. Знала тільки, коли приїхав до мене.

Іра відповіла під час другої частини репетиції: «Мама не замикалася від нас. Я їй постійно дзвонила».

Я прочитала повідомлення в коридорі й сперлася спиною об стіну. Іра познайомила нас. Вона говорила мені, що батьківський шлюб давно існує лише на папері. Тепер вона не заперечувала Романові публічно, але написала мені це. Я набрала: «Ти ж казала, що вони майже не розмовляють». Не відправила. Вона казала багато різного; більшу частину я хотіла чути.

Увечері Роман приїхав по мене. Зазвичай я розповідала йому про репетицію, щойно сідала в машину. Цього разу пристебнулася й подивилася, як він вимикає навігатор.

— Я бачила інтерв’ю, — сказала я.

— Марина наполягла. Треба було заспокоїти партнерів.

— Ти сказав, що Ольга усамітнилася.

— Вона справді багато часу проводила за роботою.

— А про дітей?

— Вони теж не знали, куди вона поїхала.

Роман виїхав зі стоянки. На найближчому перехресті ми зупинилися, і він глянув на мене.

— Що тебе турбує?

Я хотіла запитати, чи був шлюб із Ольгою мертвим, коли він пропонував мені залишатися з ним. Запитання було простим. Я стільки разів повторювала його відповідь подумки, що боялася почути іншу.

— Іра каже, що часто розмовляла з мамою, — сказала я. — У твоєму інтерв’ю здається, ніби Ольга віддалилася від усіх.

— Я сказав, що вона зосередилася на собі. Це правда. Іра зараз почувається винною й намагається все переосмислити.

Загорілося зелене світло. Він поклав руку мені на коліно, як робив завжди, коли бачив, що я засмучена. Я подивилася на його пальці. Раніше цього дотику вистачало, щоб я перестала ставити запитання.

— Ольга справді знала про нас до ювілею? — запитала я.

Роман не прибрав руки. Він стежив за дорогою, об’їжджаючи машину, що зупинилася біля узбіччя.

— Ми вже про це говорили, Лізо.

— Я знаю. Я питаю ще раз.

Він не відповів одразу. Я чекала, поки ми проїхали наступне перехрестя, і вперше рахувала не хвилини до нашого дому, а секунди його мовчання.