Розділ 23. Тарас

Повідомлення прийшло від чоловіка, з яким я не говорив років зо два. Ми вчилися разом, потім кілька разів зустрічалися в Одесі, коли я приїздив додому. Він написав без привітання: «Тарасе, вибач, що лізу. Почув про розлучення твоїх батьків. Як мама?»

Я прочитав повідомлення перед входом до складу, де на мене чекали колеги. Спершу подумав, що він переплутав нашу родину з кимось іншим. Навіть почав писати жарт про те, що з такими новинами треба уважніше перевіряти прізвища. Потім згадав дзвінок мамі перед ювілеєм. Вона сказала, що стомилася від правок, і швидко змінила тему, коли я запитав, чи все гаразд.

Я написав: «Хто тобі це сказав?»

Відповідь прийшла за хвилину. Його дружина працювала з жінкою, яка була на маминому святі. Та розповіла про конверти після вечері. Мій знайомий додав, що не хотів би передавати чутки, але подумав: якщо я вже знаю, можливо, варто запитати про маму.

Я не знав.

Колеги покликали мене всередину. Я попросив десять хвилин, відійшов до сходів і набрав маму. Зв’язок встановився швидко. Гудки йшли один за одним, доки виклик не закінчився. Я написав їй, що почув новину і хочу поговорити. Повідомлення відправилося. Наступною набрав Іру.

— Тарасе? — Вона відповіла відразу. — У тебе все нормально?

— Це я хотів запитати. Де мама?

Іра мовчала кілька секунд.

— Ми не знаємо точно.

Я сперся на поруччя. Знизу проїхала машина, хтось відчинив ворота складу.

— Що означає «не знаємо точно»?

— Після вечері вона поїхала. Вивезла частину речей заздалегідь. Вона не відповідає мені й Андрієві. Татові теж.

— І ніхто не подумав сказати мені?

— Ми думали, що вона сама тобі подзвонить. Ти працюєш, ми не хотіли повідомляти через телефон, поки нічого не з’ясували.

Останні слова я чув цього року не раз. Люди чекали, доки з’ясується достатньо, щоб можна було сказати іншим. У нашій сім’ї, виявляється, теж так робили.

— З якого часу тато й мама розлучаються?

— Вона дала йому документи на своєму дні народження.

— Чому?

Іра видихнула. Я почув за її спиною стукіт дверей, потім стало тихіше.

— У тата були стосунки з іншою жінкою.

Я сів на сходинку. Перепитав, хоч почув її добре. Іра сказала, що це триває давно. Що батько пояснював їм: із мамою вони вже не живуть як подружжя, просто не розлучилися офіційно.

— Хто такі «їм»? — запитав я.

— Мені й Андрію.

— Коли він вам це сказав?

— Три роки тому. Ми випадково дізналися про жінку і прийшли до нього.

Я не відразу знайшов, що відповісти. Три роки тому я був удома кілька тижнів. Ми всі сиділи на кухні, мама сварилася на мене за те, що я залишаю мокрі рушники у ванній, Іра планувала поїздку, Андрій із батьком обговорювали роботу. Я не міг зрозуміти, в який із тих днів сестра вже знала те, що щойно сказала мені.

— Мама знала?

— Тато казав, що так. Що вони давно про все говорили.

— А мама тобі казала?

Іра не відповіла.

— Вона давала йому документи на розлучення, — сказав я. — Як вона при цьому виглядала?

— Тарасе…

— Просто скажи.

— Дуже спокійною. Але я не думаю, що вона була спокійна.

Вона розповіла, що мама назвала роки, квартиру й поїздки. Іра сама допомагала влаштовувати святкову вечерю, мама вибирала запрошення, сиділа поруч із батьком, прийняла його подарунок. Іра говорила уривками, поверталася назад, виправляла себе. Коли я запитав, чи намагалася вона поговорити з мамою до свята, сестра сказала, що думала, ніби це вже зробив батько.

— Я подзвоню татові, — сказав я.

— Подзвони. А мені після цього теж, будь ласка.

Батько відповів після першого гудка. Я сказав, що знаю про розлучення й мамин від’їзд, та запитав, чи вдалося з нею зв’язатися. Ні. Він говорив стомлено й почав із того, що вона вивезла речі, не попередивши його. Я зупинив: не це я хотів з’ясувати.

— Мама знала про іншу жінку? — запитав я.

— Знала, що наш шлюб закінчився. Я думав, вона розуміє й решту.

— Ірі ти сказав, що вона знала.

— Ми з твоєю мамою говорили про наші стосунки. Не раз.

— Я не про це питаю. Ти сказав їй про жінку?

Батько мовчав. Я чув, як він дихає, і думав, що зв’язок ось-ось обірветься. Потім він сказав:

— Я мав сказати їй прямо.

Я підвівся зі сходинки. За кілька хвилин мені треба було повернутися до колег, обговорити завтрашню роботу й відповісти на їхні запитання. Я подивився на складські ворота, щоб пригадати, де перебуваю.

— Тоді чому Іра три роки була певна, що мама знає?

— Я пояснив дітям, що відбувається між нами. Можливо, погано пояснив.

— Ти пояснив це їм, а не мамі.

Батько попросив мене не робити висновків, доки я не вислухаю його особисто. Він сказав, що шукає маму, бо хвилюється за неї. Я відповів, що якщо отримає звістку, нехай одразу повідомить мені. На цьому ми закінчили розмову.

Я знову відкрив чат із мамою. Моє повідомлення було доставлене, але вона його не прочитала. Останнє від неї — кілька днів тому, після мого привітання: «Дякую, синку. Зателефонуємо, коли матимеш час». Час у нас був. Вона просто не могла розповісти мені те, чого я тоді не знав.

Я написав керівникові, що мушу взяти кілька днів відпустки через сімейні обставини. Він запитав, чи все серйозно. Я подивився на мамин непрочитаний чат і відповів, що поки не знаю.