12. У страха очі великі.

За традицією ранок  починається... з головного болю... А не треба було дудлити "Кагор" в одну горлянку! Хоч на початку нашого сліпого побачення Оля погодилася випити вина, але потім, усвідомивши, що треба пити з шийки пляшки, і побачивши, як я припав до отвору першим, коректно відмовилася.

Втім я ні про що не шкодую. Напився та й напився. Хіба я не людина, якщо вчитель? Кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. Зате напідпитку мені й море по коліно стало, а в моєму випадку, й ставок, в який я поліз купатися, по щиколотку... "А чом би й не освіжитися?": подумав я в той момент, і вирішив, що буде гарною ідеєю все побачення проплавати, а потім сказати Олі, що змерз і треба йти додому. А оскільки Мирослав Пилипович на друге побачення зі мною доньку не відпустить, то чім не вирішення питання? Проте, всі мої плани пішли на дно... Ну прям, як я сам...

Ніколи не думав, що в алкогольному сп'янінні можна забути, що не вмієш плавати. Добре, що хоч не забув роздягнутися перед запливом на дно ставкове, бо так би і мій телефон, а не тільки я, якорем став і, найголовніше, що вчасно зупинився, не скинувши з себе труси! А ще добре те, що Оля зростала біля цього ставочку і почувається в нім, як та жаба, що квакала весь вечір найголосніше із всього свого жаботинського хору. Якби не навички колеги, і не її досвід із надання першої медичної допомоги, то б піп своїм кадилом, перш ніж освятити паски, освятив би моє грішне тіло...

А може й ні. Достеменно не відомо мені, що трапилось і що було б далі, бо перша згадка після моменту пірнання, яку виловив я зі свого затьмаренного спиртом розуму сьогодні вранці, була пов'язана саме з Олею. Налякана дівчина била мене по щокам і кричала: "Рятуйте, люди!.." А через хвилину, я вже й від себе схотів додати до крику про порятунок: "...Ґвалтують!" Просто Оля своєю рукою вхопилась в мої щоки, зробила з них риб'ячу мармизу і піднесла до моїх вуст близько-близько свій напіврозплющений ротик! От тоді я й зрозумів, що протверезіти допомогає не купання в холодній воді, а перша допомога після купання! Бо ж мабуть це мені пощастило, що мене врятувала дівчина, а когось так й поготів рятують п'яні товариші...

Щоправда, коли я передавав Мирославу Пилиповичу його скарб особисто в руки, то чомусь почув у відповідь на запитання, чому я мокрий, мов хлющ, що я просто підсковзнувся на бережку ставочку, де повно муляки і йорзався там, що той в'юн, а моя рятувальниця подумала, що в мене напад епілепсії, та й потягла мене в воду, наче та міфічна русалка. Не знаю, напевно Оля хотіла мене відгородити від читань нотацій свого батька, про "хто ж п'є та лізе у воду, бо це вірна смерть", тому й вигадала таку поблажливу версію та виставила винною себе.

Але не буду пальцем у небо тикати, що там хотіла, а що ні, та Оля. Проте точно можу зазначити, що хотілось мені. Моїм заповітним бажанням і планом було якомога швидше стати негідником в очах потенційного тестя... Натомість, чомусь я таким не став.

Я не знаю, хто сватався до Олі раніше, але це ж якими харцизяками треба бути, щоб їх усіх не затвердили на роль зятя, а мене, п'яного, мокрого, босого, бо крім трусів перед запливом, я залишив на собі ще й шкарпетки з черевиками і останні, під час пірнання, благополучно загубив, Мирослав Пилипович із розпростертими обіймами стрів нашу пару перед хвірткою! Я ж то думав, що вислухаю кількагодинну лекцію про те, що Олюсічка гідна кращого, що не гоже плавати п'яним ночами у ставі, ну може ще лящів отримаю, а вийшло — що мене й чаєм напоїли й мало не в ліжко до Олі зігріватися поклали! Тож прокинувся я вранці не тільки від трембіт у голові, а від свербіння. Сіно, на якому спав, почало колоти боки...

А тепер і думаю собі, а може це не люб'язна гостинність, а початок низки тортут? От у чай підлили, вірогідно, приворотне зілля, через що мені снилось, що Оленка мене цілує, а потім виявилось, що то Оля, яка мавкою була та просто видала себе за мою кохану. Однак, коли я прокинувся, то побачив біля свого обличчя корову і все б нічого, але вона своїм широким язиком лизькала телятко, а я лежав від нього недалечко, і пів мого обличчя якесь було вогке... Спершу подумав, що не до кінця просушився після вчорашнього, але коли круторога корова свою морду відвернула від теля й на мене своїми шмарклями з носа бризнула, і, як та Оля, пащу розтулила й язика висунула — то я і відповз від неї від гріха подалі. Невже, коли я сплю, то я як те сліпе теля, що корова мене з ним сплутала та облизькала? Проте не зовсім так. Якби сказала шановна баба Галя: "Дитино, ти сліпе теля по життю!"

Та про мої вади зору пізніше. Поки від корови тікав, дякував Богу, що хоча б не з Олею тут на сіні спав. З кінофільмів знаю, що в них тут, у селі, кохання з сіна й починається. А втім, не знаю й цього достовірно, бо як прокинувся — ще тільки світало й хто був у моєму ложе, крім мене, корови, теля та бознай скількох десятків кур — не перевіряв. Я просто згадав про сина та й додому помчав... Принаймні хотів, але згадав, що Мирослав Пилипович учора собаку прив'язував, зустрічаючи нас із побачення. А там згадав й пса Сидорука та й вирішив, що мій Павлик уже дорослий — ночуватиме в хаті й сам. До того ж у початковій школі, як ми в місті мешкали, він відвідував курси айкідо.

Втім, залишитися в сараї було, мабуть, гіршою ідеєю, бо всівшись біля дверей в очікуванні на визволення, я відчув, як по мені заплигало із сотні бліх, а незабаром побачив злі очі півня... А ще б трохи і дзьоба б його відчув на своїх зіницях, але Мирослав Пилипович саме прокинувся, щоб курей на двір випустити. От тепер, здається, я затямив, як він відшиває кавалерів доньки. В нього півні бойові!

— Я все зрозумів! Я більше так не буду! До Олі більше ні ногою! — звернувся до сивого колеги зі слізним проханням, коли той прочинив скрипучі двері, — Тільки пробачте і відпустіть мене! Звільніть звідси!

Широкоплечий та, незважаючи на поважний вік, ще дужий, що той Джейсон Стетем, чоловік лиш усміхнувся двояко.

— І що ти зрозумів? — сипнув від усієї душі зерна у сарай, а потім, через саморобний паркан із шиферу, в садок для курей та свого бойового когута.