11. Пристрасна п'ятниця.

Ну чому так завжди? Перед хвилюючим днем ніколи не можеш вчасно заснути. Нервове збудження від обнадійливих думок і натхненного передчуття змушує тебе пів ночі всміхатися, наче ти блаженний, або просто недоумок, прокручувати по десятому колу всі ймовірні сценарії розвитку серцезворушної події та пити валеріану... От тільки чомусь після такої ночі, заснувши десь о пів на п'яту ранку, дуже складно прокидатися о сьомій нуль нуль...

Але мені все одно на душі і під вухом, а радше за дверима вуличного туалету, куди я почалапав одразу після пробудження, заспівали солов'ї. Свідомість прокинулася і нагадала, що в мене сьогодні побачення! З Оленкою!

Так і розпочався найкращий день мого життя. Я відчинив дерев'яні двері вуличного туалету з ноги, і, тримаючи руки на стегнах та усміхаючись на всі свої зуби та пломби, закрокував до хвіртки свого двору. Односельчани саме о цій годині, відвівши рогату худобу до тирла, повертались додому, тому вулиця була не безлюдна. Однак не для цього я вийшов на вулицю, щоб привітатися з пані Наталею чи бабою Вітою Кравченко. Ціль моїх очей — хата Олени.

Я стояв і дивився здалеку, як високий відцвівший бузок біля її воріт колихається вітром, а тим часом моя уява не била байдика — вона колоритно та яскраво плела здогадки, чим займається моя кохана, який в неї настрій, про що вона думає прямісінько о цій хвилині...

— Синочку, а ти куде це не світ, не зоря, рвешся? До ставу хочеш піти? Поплавати? Так рано ще! Тепла треба діждатися! — раптом турбує мене гучний голос тітки Олі, яка саме оминала мій двір і мене. І треба було їй саме зараз виходити зі свого двору, святково вбранній і до мене причепитись? Ти диви, хустку яскраву натягла, а не ту свою повсякденну, біло-сіро-замурзану.

— І вам доброго ранку. Та ні — не хочу я плавати.

— Тоді що, до церкви хочеш, а немає в чому піти? Мабуть, виправ учора всі свої речі і нічого досі не висохло? 

— Та все в мене є.

— А якщо плавати не хочеш, і все є, то чого голим торсом і своїми трусами в... дрібні горошини світиш на все село? — вивчивши пильно мій одяг, раптом спитала вона. — Ще й усміхаєшся так, ніби цнотливість вперше у житті втратив! Ой, Господи прости мене за такі жарти, але синку, от чесно — в тебе з головою все в порядку? — перехрестилась і далі торохкотить своїми золотими зубами жінка за шістдесят. — Ти диви он що ти накоїв? Трухляві кістки свої продемонстрував сусідам і всі повтікали! От же ж, що означає чоловіки! Мабуть зовсім не їсиш нічого. Тебе б у жіночі руки! Відгодувати б файно!

Після цих слів я був змушений кинути погляд на себе. Ото я дурко! От що значить — мало поспав і не виспався. Зовсім забув, що не одягнений, а за ворота вийшов! Дійсно, нема мені пробачення. Але добре, що я хоч сплю в трусах, бо так би показав усій вулиці, в чому ж мене мати народила...

Ех, Олено, Олено. Що ж ти з хлопцем робиш? Зовсім втрачає закоханий в тебе Ромео голову свою дурну.

— Та все добре, тітко Олю. То я... — захотів сказати щось у своє виправдання я і сором'язливо прикрив руками свої дрібні горошини, ну тобто труси боксери. Але виправдання мені не було.

Та чи треба воно було балакучій сусідці? Я сховався вже й за свою хвіртку, яка не прикривала повністю моя наготу, а вона натомість своєю дорогою не йде, а підійшла до мене ближче і на вуха присіла:

— Та всі ми люди, синку! Що ти почервонів, як запалене горло? Ой, синку, знав би ти мого діда! Ой, мій Богдан міг і голяка подвір'ям бігати! Одного разу тікав так від медсестри, яка ін'єкцію йому робила! Ох і сміху було! По всім вулицям із приспущеними штанцями бігав, мало їх не згубив! Зате після цього всі знали, що мій чоловік боїться уколів... І медсестру Ірку, котра важила, як п'ять мене! — сміялась в голос пані Оля. — А чого мій Богдан боявся її спитаєш? Бо вона працювала до цього на фермі. Ветеренаром! Після биків і свиней вона так і з людьми поводилась, як і зі своїми попередніми паціентами. Такою була грубою! — не припинялись її веселощі, після яких вона знову руками почала в повітрі малювати хрести. — Ой, Господи прости мене, грішну! Прости мене Господи, що у такий день так кажу!

Подивившись і послухавши промову пані Ольги, я так і не зрозумів, чи Господь її пробачив, чи ні, а от я за її кпини мені ще зуб на жінку тримав. Тому невдоволено випробував долю, сказавши:

— А ви куди така нарядна? На побачення, чи що? Он навіть кожуха свого зняли і галоші скинули. А думав, що у вас іншого вбрання нема, ач ні — сукня бачу є. Ще й нова?

Ні, я не хотів цим продемонструвати, що я везунчик, бо це я сьогодні йду на побачення, а не сусідка, та й глузувати над нею не мав мети, але якщо цій людині не сказати кривого слова — вона не піде. Так любить ця жіночка потеревенити, що від неї всі сусіди тікають заздалегідь!

— Ой, сину, ну таке сказав! Ну таке! — на моє щастя, сміється, ще й сором'язливо опускає свої оченята, тітка. — На побачення з Богом, хіба що. До церкви. Сьогодні ж Страсна п'ятниця!

— Страсна, кажете? — перепитав я, але подумки потираю долоні. Ну комусь може Страсна, а для мене вона Пристрасна буде! Принаймні, сподіваюсь на це.

— Саме так, сину. Не вздумай нічого сьогодні робити! Не можна! Ні в землі, ні молотком грукати тим паче! Сьогодні це гріх!

— От і чудово, — ще більше вишкірився я, бо вчора, від спокусливих мрій, навіть на город не вийшов і пообіцяв собі, що завтра продовжу тикати ті чотири баночки цибулі, які, здається, бездонні та ніколи не закінчаться.

А що ж виходить сьогодні? Обіцянка, обіцянкою, а церковне свято — то святе. Тому без всілляких докорів сумління можна лайдакувати. Яка краса! Треба придбати собі церковний календар. Може таких днів багато в році? А то тільки й чую від сусідок мало не щодня: "З празником!", а з яким й не знаю. Гляди, так тижнями і буду байдики бити, бо то ж, цитую тітку Олю: "У празник категорично не можна працювати!" Чув би це мій кум, хрещений батько Павлика, який все своє тридцятидвохрічне життя на будівництві пропрацював. Уявляю, якби кумець сказав своїм роботодавцям: "Ось я. Прийшов на роботу. Втім, звиняйте, працювати не буду, бо сьогодні ж празник великий. Сверлити і грюкати категорично заборонено!"