5. Сюрприз і статус "коханець".

У крамниці біля школи пахло духмяним свіжим хлібом. Нещодавно привезли. Та недовго тут буде стояти цей аромат. Після обіду вже не буде жодної паляниці. Ця крамниця єдина на все село,  не рахуючи "підпільний прилавок" дядька Артема на дому, в асортименті якого завжди знайдуться цигарки, алкоголь та мінеральна вода з якимись чіпсами чи снеками, але ніколи не буває фруктів або борошна. Я ж завітав до крамниці по завершенні першого уроку алгебри, який провів для нечисельної кількості учнів десятого класу.

Сьогодні в магазині була зміна не Людмили Олегівни, а власниці крамниці — пані Марії. Цій жіночці, злегка за сорок, коли не побачиш, а дивуєшся — завжди при марафеті. Мені інколи здається, що вона й спить з накрученим волоссям та макіяжем. А може вона й народилася вже з ними? Кожний божий день зачіска незмінна й ідентичний макіяж. Один в один! Нічогенько так вона собі набила руку! Мабуть вночі за енерцією вже фарбується, поки спить.

Та не за цим я прийшов на короткій перерві до пані Марії, щоб милуватися її блакитними тінями або крученими пасмами темно-каштанового відтінку. Після ранкової розмови з Павлусиком у мене нарешті прокинулося незламне бажання рішучості. Я наважився зізнатися Олені у своїх почуттях!

Щоправда, поки що не особисто, а у листі. Я вирішив підсунути їй під носа папірець разом з якимось гостинцем. Але не квітами. Якось з квітами мені не таланить... Для цього мені й знадобилася найдорожча коробка цукерок, бо ж, якби мовити, ціна має відповідати якості, тому не буду розмінюватися на якийсь несмак. Чи мені грошей для Оленки шкода? Не хочу, щоб вона так думала.

— Пані Марію, ви сьогодні неперевершено прекрасна! Не подумайте зайвого — ви завжди прекрасна, але сьогодні — особливо. Чи не мерзнете ночами у погребі? — тренуюся творити компліменти, як і годиться чоловіку мрії кожної жінки.

— Крім картоплі з морквою в моєму погрібі більш нічого не мерзне, а я ж ночую вдома, в теплій хаті, під ковдрою. Та що я вам розповідаю! Ви ж у тій халупі Оленчиній живете, то мабуть і думаєте тепер, що ваш погріб — це хата і тому всі односельчани теж так живуть.

Ось тобі й на. Хотів компліментами обсипати — але вийшло, що лиш мене брудом облили... І Олену... Пані Марія сьогодні не в гуморі. Поганий з неї тренажер для флірту.

— Дякую, — буркаю, насупившись. — Тут без решти, — купую солодощі та швидко ховаю їх у пакет і йду до школи на заняття. Все має бути інкогніто, тому жодна жива душа не повина побачити мене з цими цукерками. Навіть на папірчику пишу, що подарунок від таємного шанувальника.

Для того, щоб передати свої почуття у листі, мені доводиться добряче помізкувати, чим я й займаюся, поки учні одинадцятого класу пишуть контрольну з геометрії. Не хочеться, аби Оленка думала, що я збочинець, або ж божевільний сталкер. А ще я змушений вивчити розклад її занять та зайнятися шпигунством.

Відпустивши раніше дзвоника одинадцятикласників, вичікую трохи часу, ледь прочинивши двері свого кабінету математики, коли ж не буде нікого поблизу для здійснення маневру. Мені треба прошмигнути в сусідній кабінет. І от лунає дзвоник, котрий сповіщає  про початок перерви. Просторим коридором на другому поверсі пронеситься торнадо з учнів, які повилазили з усіх дверей. Ще хвилина — і коридор стає безлюдним. Усі побігли в їдальню.

Вловивши мить, прожогом лечу до сусіднього кабінету історії, щоб залишити свій дарунок на вчительському столі, а виконавши замислене, тепер знову ховаюся в своєму класі. Третій урок у мене вільний від занять, тому можна слідкувати, коли ж зайде Олена до класу.

Затамувавши подих, вичікую, що той кіт на мишку. Уявляю варіанти розвитку подій. Чи кинеться мені на шию Оленка, коли дізнається, що я її кохаю? Чи зрозуміє, що лист від мене?.. А як ні? Чи не посміється з моїх почуттів?.. Останній варіант і лякав мене найбільше та зупиняв не раз. Через таку ймовірність і не робив той клятий перший крок...

За туманними мріями та роздумами, мало не пропустив дітей, котрі в клас першими зайшли. Спочатку перша трійця, потім ще двійко проскочило... Дзвоник закликає всіх на урок... Ще декілька голодних ротів, дожовуючи пиріжки з картоплею та булки заходять у клас...  А Олени немає...

Хвилювання змушує напружитися всім тілом. Серцебиття б'є рекорди швидкості. Мить істини незабаром настане.

— Оленка — та йди ти вже на урок! Де тебе чорти носять? Не можна ж так довго мучити людей! Я так свідомість втрачу, чекаючи на твою появу! Зайди до класу, щоб я був спокійний. Там на тебе чекає сюрпри-и-из, — сам собі шепочу під ніс, тремтячими вустами. Так і збожеволіти можна з такими очікуваннями...

І мої молитви все ж вищі сили чують. Не минає і хвилини, а вчитель до класу заходить та зачиняє двері... Тільки один н'юанс. До класу зайшла не Олена Степанівна, а Зіна Анатоліївна...

Очманівши від появи не тієї вчительки — починаю рвати на собі волосся. Не так все має бути! А де Олена? Чому не вона зайшла до класу?! От трясця, це ж Зіна подумає, що сюрприз на столі для неї... Я мав необережність не вказати кому призначається гостинець...

Що з Оленою? Чи нічого бува не трапилось?! Зіну поставили на заміну? А чому? А чого? З якого дива? А може я помилився? Подивився розклад не на той день? Та ні. Якби переплутав дні, то й свої уроки теж. А так, як і кожної п'ятниці — сьогодні третій урок у мене відсутній. Хіба можна переплутати п'ятницю? Тоді що ж таке? Невже це чергові вибрики Тамари Іванівни? Директорка часто перекладає свої обов'язки педагога-організатора на Олену, бо не встигає, а та й не заперечує. Малюванням і музикою гідну зарплатню не накуєш, тож Олена не проти підробітків. Навіть тоді, коли мені готували зустріч-розіграш із гаремом, сценарій теж писала Олена і тому собі й взяла головну роль та підготовку до мого приїзду. І за проживання моє на три роки у домі покійної бабусі Олени сплачує школа. Дівчина не цурається жодної можливості для заробітку. Навіть продає курчат, яйця, молоко та сметану на базарі в найближчому місті на вихідних. І ця її хазяйновитість і працелюбство мені подобаються в ній найбільше.