3. Бузок і Павліна.

— "Дарувати квіти та подарунки без привіду, але спершу дізнавшись, яким квітам, солодощам, речам віддає дівчина перевагу... Говорити щодня компліменти, читати їй романтичні вірші, помічати зміни зачіски чи довжини волосся, нове вбрання... — читаю я з папірця довжилезний список. — Бути зацікавленим у ній, питати про настрій, здоров'я і вміти підтримати розмову... Годувати дівчину смаколиками, наприклад, булочками з сосисками, та робити все, щоб вона усміхалася... Питати про її бажання та прислухатися до думки... Носити її сумочку чи пакети, проводжаючи її додому (або ж носити на руках саму дівчину)... Влаштовувати романтичні вечері, наробивши суші-ролли або смажити шашлики вдвох біля річки... Ходити з нею на танці, запрошувати на побачення, проводити всілляко разом час... Захищати дівчину від будь-кого, хто скаже їй криве слово або ображатиме... Допомогати по господарству, наприклад, порати свійських тварин, садити з нею картоплю, виконувати чоловічу роботу, на кшталт, полагодити дах чи тин!" І що? "Приносити їй задоволення, наприклад, зробивши масаж або каву вранці?!" — тру очі, бо здається мені, вони вже плутають мене. — Ну, Олено... Ну, Степанівно! Для Павлика вона писала, ага... Здогадалась мабуть, що це я для мене поради... Ганьба мені! — сварю себе, лязгаючи по лобі.

Ну звісно! У Павлика ж ніяких стосунків з дівчатами не може ще бути, а Оленка лишень посміялася з мене. Вміє вона це робити. Від того я й не наважуюсь підбивати до неї клинці. У цієї жінки лиш декілька настроїв — або вона зла пантера, або тиха й покірна мишка (найчастіше цю роль вона грає у виставах Тамари Іванівни), або вар'ятка, що не побоїться глузувати з кожного, хто трапить їй під ніс й нікого не омине, не помилує.

Але щоб напевно переконатися у цій теорії, потрібно дочекатися Павлика та серйозно з ним поговорити...

От же ж, шалапут! І де він є? Вже восьма година вечора, а сина немає вдома. Перехідний вік у нього чи що? Зазвичай він не гуляє на вулиці пізніше шостої вечора. От тобі й маєш. Побився з однокласником, школу прогуляв, а тепер завіявся десь із вітром...

І що на нього найшло? Він у мене ж такий чудесний хлопчик! Домашній та не вередливий... Магнітні бурі якісь чи Ретроградний Меркурій так подіяли? А чи може все простіше? Зв'язався зі старшокласниками? Є деякі кадри в нашій школі, які поганою компанією для нього були б... Нечиста сила їх би приструнила! Не залишу це просто так. Розберуся. А якщо застукаю, що палити почав — то повбиваю всіх до біса! Я не палив і сину не дозволю.

А ще з Оленою розберуся теж. І почну все й одразу. Так би мовити — двох зайців одним махом... Он і череду гонять саме із тирла — луною котяться по вулицям переклички рогатої худоби. Олена саме має й свою корівку гнати додому, до хати. Піду-но я прогуляюся вулицею, і сина пошукаю, і Олену побачу заодно. Хоч подякую їй за список "дівочого підкорення"... Який я, до речі, так і не дочитав і не збираюсь це робити, бо він такий довгий — що швидше буде прочитати всі книги в нашій шкільній бібліотеці. Бачте, алгоритм поділено на розділи. Перший про те, що потрібно робити, а другий — яким чоловіком треба бути... Ти ба! Не знаю, що вона там написала в цім розділі, але мені це все вже не подобається! Це що ж — щоб сподобатись дівчині треба змінити себе? Гардероб, манери, зовнішність? Та ні! Усім не сподобаєшся. Гадаю, треба бути собою, а там, чи пан, чи пропав. Вистачить й дій. Вони все кажуть за людину.

І почну з дії першої, яка прописана в рекомендаціях Олени — з квітів. Подарую їй букет, але не спитавши в неї які її улюблені. Просто нарву ті, що у мене на подвір'ї ростуть. Нині там купу нарцисів розквітло — піду прорідити їх. Біля дерев'яного паркану, з де-не-де вибитими чи вже зламаними життям штакетинами, що був змайстрований пращурами Олени для розділення території з сусідами мабуть ще за часів царя Панька, — десь... до сорока квіточок саме є. Згруповані у невеличкі купки, тут і білі квітки з жовтою серцевиною, і просто білі, і просто жовті.

А скільки ж мені їх назбирати? Всі зривати шкода. Та й треба ж не парне число. То ж скільки? Сімнадцять, як натяк, що Олена завжди юна? Чи тринадцять, бо це моє улюблене число? А може п'ять? Щоб тільки для пристойності. Чи двадцять п'ять, щоб від душі?

Ой, лишень, а чи не скаже мені моя орендаторка, що я псую пам'ять її бабусі? Жінка, яка залишала без своєї уваги цей дім кілька років тому, либонь свого часу старалася підтримувати красу та чистоту подвір'я. Висаджувала, дбала за квітами, оберігала їх. А я оце візьму й нищити їх стану?

Ні — здається ідея не гожа. Та й нарцисів повно і на Оленчиній клумбі. Проходячи повз її двір кожного дня, помічаю ці квіти. Там в неї і проліски, і крокуси були, а зараз тюльпанів розцвітає ціла плантація! Ні, якщо дарувати квіти, то тільки такі, які дівиця не має.

Але ж де я такі зараз візьму?! Квіткових крамниць у селі немає, а нарвати кульбаб — якось надто просто й дешево. Я бачив, як молода вчителька сьогодні проводила урок для п'ятого класу надворі близько обіду, коли сонце припекло, та плела з дівчатками віночки саме з кульбабок. А по завершенні уроку всі школярки, як одна, всі свої віночки їй віддали... Не знаю, що Олена робила з ними, але кульбабок з неї, вірогідно, досить.

Виходжу з хати. Зачиняю двері на ключ і кладу його в широку кишеню своїх світло-бежевих штанів, які ще змінив, прийшовши з роботи. Вирішую, що які перші квіти десь побачу — такі й зірву. Що вже там — все, як завжди. План  "діяти без плану" — це ж так життєво.

Не зважаючи на те, що вже було пів на восьму і сідало сонце за поля, на вулиці досі було тепло. Градусник біля ґанку показує позначку плюс двадцять за Цельсієм. Мені в моєму вузькому синьому гольфі під горло аж стало спекотно, хоча в хаті я за годину встиг задубіти. От що значить весна — на дворі можна смажити бульбу, поклавши її на асфальт, а в приміщеннях одягай дублянку. Треба взяти за правило до сутінок вдома не сидіти, а грітися йти на двір.

А тут так добре! Так гарно зеленою молодою травичкою вкрив землю квітень. Горобці цвірінькають і ще якась птиця співає, і півні сусідські й собі голос подають... наввипередки із собаками. Ох і гамір підняли ці звірі на ланцюгах! І чого? Бо почули, що поблизу корови замукали.