Епілог

Рік потому

-Кохана, чому двері закриті на замок? Відчини!

-Не можу, наречений не має права бачити наречену до весілля. Хіба ти не знаєш?

Я дивилася на власне відображення у дзеркалі і не могла відвести погляду. За кілька годин мене перетворили на ідеальну красуню. Все підібрано за вимогами високої моди, і воно того вартувало. На весілля ми вирішили не рахувати витрати, все обирали за смаком. Довгоочікувана подія мусить бути ідеальною. Саме тому я і не думаю впускати Гордія до себе. Вперше він побачить мене під пильним прицілом відеокамери. Через хвилювання я боюся не запамʼятати його реакцію, а згадувати хочу все життя. Щороку вмикати відео і наче знову повертатися у цей день. З недавніх пір я навчилася все фотографувати і ховати спогади у альбомі. Хай це вже давно не модно, я все одно робитиму. Бо до зустрічі з коханим, у мене не було митей котрі хотілося б запамʼятати. Котрі б не соромно згадати. Навіть жодного дитячого фото, аби порівняти себе і донечку зараз.

-Нам треба поговорити, підійди!

-Через двері?

-Чому ні? Я хвилююся і хочу тебе відчути бодай так.

Широко посміхнувшись я попрямувала до деревʼяних дверей із невеликим матовим склом. Гордій притиснув свою долоню до скла і я зробила те саме, накриваючи пальцями тінь від пальців коханого. Він наче дитина, але ж мені дуже приємно. Скільки б часу не минало, нам все одно мало. Не дарма кохання називають солодким, бо що більше ним поглинаєшся, тим залежність стає сильнішою. Ласуни мене зрозуміють.

-Відчуваєш?

-Так. Відчуваю, що не можу без тебе навіть декілька годин.

-Це так романтично, я б спостерігала за вами вічність якби не лікар і його заборона довго знаходитись на ногах. Ти дуже гарний, дарма Соня не глянула. По секрету скажу, що внизу нареченого загубили чоловіки.

-Привіт Майє! Скажи моїй нареченій хай не затримується.

Коли за дверима почулися кроки, я тихенько впустила подругу всередину. Вона не могла стримати свого захоплення моїм видом. Не дивлячись на довгий і важкий шлейф оздоблений кристалами svarovski, я аж закружляла на радощах. Майя тим часом поволі опустилася на диван.

-Неперевершений вигляд, добре, що Гордія не впустила, а то мені б довелося його приводити до тями.

-Не перебільшуй люба. Ти теж дуже гарна сьогодні. Як почуваєшся?

-Ти могла собі уявити когось хто б міг мене змусити почуватися розгубленою? Так от, ці двоє малих бешкетників сповна змогли. Вже пʼятий місяць, а я і досі в шоці. Ти не могла запросити хрещеного із менш плодовитим родом?

Не дивлячись на жарти і посмішку на обличчі, подруга дійсно спантеличена останніми подіями у її житті. Віднедавна ми стали сусідками, бо вона з дітками переїхала до маєтку сімʼї Луїса. Після хрестин чоловік кілька місяців намагався підкорити серце моєї неприступної подруги. Вона ж трималася до останнього, бо мала надто багато страхів. Та взаємне кохання врешті все перебороло і останні півроку вони молода сімʼя. Луїс єдиний син у батьків. Марія завжди хотіла велику родину, але складні пологи двійні забрали не лише життя одного з її немовлят, а ще і можливість народжувати. Тому, коли вона дізналася про Майю, прибігла до нас із мамою на радощах розповідати чудові новини. Дуже хороша жінка, подрузі з нею пощастило.  Тепер вона бабуся трьох онуків, а скоро матиме пʼятьох. Хоч би з випічкою не підвела, а то вона на особливому місці у нашому ресторані.

-А тепер уяви себе без нього.

-Не хочу. Для Луїса я хоч трійню носитиму під серцем.  Напевно всі минулі випробування вартували того, що ми зараз отримали.

-Твоя правда люба. А двійняток не ображай, вони ж ще не народилися, а вже допомагають тобі у роботі. Тепер ти зможеш краще розуміти вагітних двійнею дівчат у групі.

- Ходімо тебе заміж видавати, щоб і ти могла приєднатися до нашої групи.

-Заміж піду, а приєднання відкладу на потім. Улянка вередує через зубчики, мені і з нею турбот вистачає. Сподіваюся донечка скоро прокинеться і можна буде почати церемонію.

Донечка наче почула нашу розмову і голосно заплакала у сусідній кімнаті. Я одразу пішла до неї і почала заспокоювати. До нас прийшла мама, щоб  допомогти зібрати онучку у красиву сукню. Нам їх зшили на замовлення дотримуюючись одного стилю. Хоч Улянка ще маленька, та вона одразу із цікавістю взялася вивчати камінці на полотні. Дівчинка, і цим все сказано.

-Красуня мала, вся у маму. Ти дуже гарна доню!

-Дякую мамо! Гордій вже чекає?

-Так, всі готові і з нетерпінням чекають вашого виходу.

-Тоді пішли!

До нареченого я спускалася довгими, прикрашеними живими квітами сходами із донечкою на руках. Боялася, що крихітка злякається натовпу і спалахів фотокамер, а тому плакатиме, та я помилилася. Бо від щастя плакати почала я. Внизу Гордій стояв мов заворожений і це мене ще більше розчулило. Який же він гарний і мужній. Я колись перестану захоплюватися цим дивовижним чоловіком? Кожну мить поряд із ним хочеться закарбовувати у памʼяті  і проживати наповну.

-А тепер наречений може вручити весільний букет своїй нареченій і отримати за нього перший цілунок.

Гордій простягнув мені букет, але я не змогла його взяти до рук. Улянка радісно заплескала у долоньки і вихопила квіти собі. Всі довкола розсміялися і ми теж не стрималися, донечка із цікавістю підхопила сміх. Та цілунок я все ж подарувала коханому. Він взяв мене за руку і провів до банкетної зали. Нещодавно ми відкрили наш готель і ресторан, у якому святкуємо наше весілля. Його відкриття стало дуже емоційною подією для всієї сімʼї. Стримати сліз не зміг ніхто, коли із вивіски зняли біле полотно. Готель отримав назву «Alina», на знак памʼяті про покійну сестричку Гордія. Персонал підібрати було дуже легко, бо охочих працювати знайшлося чимало, всі вони із нашого села. Оливкова олія і вино стали нашою візитною карткою, бо у гостей є можливість не лише скуштувати, але і поглянути на сади, де продукція росте і дозріває. Марія відповідає за випічку, що знову ж вигідно впливає на наш бізнес. Реставрація старої будівлі оживила багатьох людей і дала змогу отримати велику родину однодумців. А ще стало легше у побуті, бо працівники допомагають нам з мамою у хатніх справах. Життя кипить наповну, і кожен знайшов своє місце. Це чудово.