Уламок долі. Повстання Володарів

Том 1: 2. В пошуках відьми

З розповіді травниці про відьму Рой не довідався нічого путнього: у який бік вирушати, скільки йти? 

«І де вона взагалі примудрилася знайти це болото?» 

Але втрачати єдину надію на порятунок коханої він не збирався.

Від того, чи знайде він відьму і чи зуміє вмовити її про допомогу, залежали життя двох найдорожчих йому людей. Ба навіть трьох… 

«Я не зможу жити без них далі.»

Більшу частину ночі Рой ламав голову над тим, куди краще податися. Зібрав харчів на кілька днів і захопив усе, що могло стати у пригоді. Вирушив незадовго до світанку, взявши курс на північний захід. Там вешталося найменше звірини, та й сам він не заглядав туди понад пів року. Щоправда, навіть ці міркування не додавали певності. Рой знав напевне: ніде на цьому клятому плато немає жодного болота.

Щоразу, коли він про це згадував, його пересмикувало від люті, а в голові крутилися думки: «невже нема іншого способу врятувати Саю? Невже обов’язково блукати хащами у пошуках відьми з бабиних казок?»

Однак перед авторитетом травниці навіть він мусив схилити голову. Раз вона сказала, що випадок безнадійний, — значить, так воно і є.

За пів години після того, як він увійшов під шатро лісу, зайнявся світанок, проте ясніше навколо не стало. Плато здіймалося на півтори тисячі метрів над землею біля самісінького кордону королівства і для сільського господарства годилося мало. Його зусібіч підпирали стрімкі скелі, що шпилями дряпали небо. Прадавні ліси з велетенськими деревами ніхто не вирубував під ниви. Якщо пройти кілька кілометрів від поселення, вглуб лісу, він становився навіть казковим.

Але за день ходи вглиб, сонячне проміння пробивалося крізь масивні крони тонкими промінями хіба що опівдні. Цей ліс був гордістю місцевих. Понад сотню років тому тодішній Король видав указ:
«Плато, що розкинулося на краю королівства Райз, на південному хребті Жовтих гір, які відмежовують наш квітучий край від пустищ, віднині проголошую заповідною землею. Усім місцевим жителям дарую своє благословення на мешкання там і захист від будь-якого втручання ззовні».

Цю байку Рой вивчив чи не напам’ять. Коли він щойно оселився тут, йому переповідали її за кожної нагоди, неодмінно додаючи:
«Це все тому, що в нас найсмачніша риба в королівстві! Й тому королю вона страх як посмакувала».

Роя завжди розраджувало те, що ймені «того» монарха вже ніхто й не пам’ятав.

Оскільки підйом і спуск на плато вели крізь єдину вузьку горловину, ні розбійники, ні чудовиська сюди не потикалися. Хоча хтозна, може, й справді діяв королівський указ. Тільки знайомі купці, ладні підтримувати добрі взаємини з горянами, долали звивисту стежину заввишки в півтори тисячі метрів. Вони везли — одяг, залізо та посуд. А натомість вимінювали добірне хутро та рибу з кришталево чистих озерних глибин.

У хащах, лік часу губиться миттю. Рой йшов в один бік довгі години, але нічого вартого уваги так і не зустрів. Згаяв увесь день у дорозі, а болота так і не виявив. Зрештою, вибравши бодай трохи рівнішу галявину, він розклав багаття. У животі голодно забурчало: за день він не зробив жодного перепочинку. Знявши з пояса тушку підстреленого зайця, мисливець посмажив вечерю. Після чого притулився до великого стовбура, щоб хоч трохи здрімнути.

Він прокинувся саме тієї миті, коли жар від углів почав пригасати. Ця звичка закарбувалася ще з часів служби в «очах Короля.» Тоді не можна було дозволити собі розслабитися в незнайомій місцині, не відаючи, що за лихо чатує в темряві. Його, та ще десяток таких самих безбатченків вигребли з сиротинця, щоби крізь нелюдську муштру викувати тих, хто берегтиме спокій королівства з тіні.

Гнучкий розум підлітків дев’яти-одинадцяти років надто легко «переписати» під будь-яке завдання.

Засипавши попіл землею, Рой знову рушив у дорогу. Гаяти дорогоцінні години зараз було неприпустимим марнотратством. 

Очі давно призвичаїлися до темряви — він узагалі чудово бачив у пітьмі, за що колишні побратими й прозвали його «Нічними Очима.»

Першим відгукнувся слух.

Інстинктивно завмерши й причаївши подих, Рой прислухався. Долинало щось схоже на людські голоси, і це насторожило його ще дужче. Місцеві нізащо не посунулися б так далеко. Та й сам він без вагомої причини вглиб не ходив, зазвичай ставлячи пастки щонайбільше за вісім годин ходу від осель.
Цілком цей ліс Рой обійшов лише кілька разів — чотири роки тому, коли тільки-но став сільським мисливцем. Відтоді потреби заглиблюватися не було: тутешня звірина людей не боялася і нерідко сама навідувалася до околиць красти городину.

Він ступав стрімко, але без єдиного звуку, наче сова що полює під місячним сяйвом. Погляд ковзав на всі боки, пильнуючи кожен крок і водночас видивляючи найменший рух довкола. Шум виявився напрочуд гучним. Знадобилося якихось десять хвилин, щоб підібратися на відстань двадцяти метрів до чужого вогнища й розчинитися в тінях.

Коло багаття сиділи троє гоблінів: вони жадібно наминати смажене порося й перекидалися недолугими жартами. Їхній регіт лунав на всю округу — створіння були переконані, що люди в таку глухомань не потикаються.

Гобліни бодай і потворні та недолугі, але звірами їх не назвеш: вони мали власну мову, сяк-так зліплене лахміття та зброю. Чимало з них тямили й людську мову, хоча більшість людей про це навіть не здогадувалася. За звичайних обставин Рой просто розвернувся б і тихо пішов геть. Навіть якщо ці почвари тут і мешкають, шкоди людям вони не чинили. Але зараз на вагу золота була будь-яка крихта інформації, що заощадила б час і вберегла від тиняння лісом навмання
.
Витягнувши з піхов вигнутий кинджал, Рой пригледів сліпу зону за спиною найближчого гобліна. Монстри встигли помітити лише хижий відблиск леза та чорні рукавиці, які стискали руків’я. Холодне гостре залізо біля горла одного з гоблинів, миттю урвало жваву бесіду, знову зануривши ліс у мертву тишу.

— Якщо відповісте на питання, я нікого не скривджу і піду з миром, — крижаним тоном кинув мисливець, ледь натиснувши лезом на шию гобліна. Той хрипко втягнув повітря від переляку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше