Глава 21. Дар, який вже не стримати

Ірлі торкнувся амулета зв’язку, що висів на шиї Данаїла, і викликав Димитрія. Відповідь надійшла майже миттєво. Менше ніж за хвилину просто посеред моргу простір здригнувся. Повітря згустилося, потемніло — і портал різко розчинився, майже з хлопком. Із чорної вирви вийшов Вальтер. Чорна тканина на його бойовому плащі була місцями вкрита сірим попелом, а на рукаві темніла пляма свіжої крові. Ірлі висмикнув його посеред останньої зачистки.

Димитрій не став ставити запитань. Побачивши Данаїла на підлозі, він миттєво опинився поруч, підхопив хлопця на руки й одразу відкрив новий портал. За кілька секунд вони вже були у службовій квартирі.

Данаїл лежав на ліжку. Нерухомий. Без свідомості. Дихання залишалося рівним. Пульс — стабільним. Але обличчя... Занадто бліде. 

— Давно він відключився? — коротко запитав Димитрій.

— Сімнадцять хвилин сорок три секунди тому, — без зволікання відповів Ірлі.

Чорна ящірка нервово бігала по спинці ліжка.

— Я не викликав Вас. Сподівався, що він сам встане. Але він... Він не приходить до тями.

Димитрій нахилився й приклав долоню до чола Данаїла. Заплющив очі. Вальтер прислухався не до його дихання і не до серцебиття. До потоків санергії. Він обережно провів своєю силою глибше. Перевірив тіло. Розум. Санергетичні канали. Печать. І раптом його пальці ледь помітно напружилися. Димитрій повільно прибрав руку. Його обличчя змінилося. Похмурість з’явилася настільки раптово, що Ірлі одразу це помітив.

— Ось воно що...

— Що?!

Димитрій не відповів. Він дивився на Данаїла.

— Здається... я зрозумів.

Ірлі миттєво опинився поруч.

— Тоді поясніть!

Димитрій сів на край ліжка. Але говорити одразу не став. Він дивився на хлопця, ніби намагався зіставити те, що знав раніше, з тим, що відчув зараз.

Нарешті тихо промовив:

— Розкажи все ще раз.

Ірлі моргнув.

— Усе?

— Усе. Від самого початку. Нічого не пропускаючи.

Ірлі кивнув. І почав розповідати. Як Данаїл вивчав кулю. Як майже одразу після цього сказав, що знання здаються йому не новими. Як його зацікавила хірургія. Як він сам захотів піти до моргу. Як працював там...

— І нарешті... — продовжив Ірлі, — він почув наказ.

Димитрій підняв очі.

— Який?

— «Дивись».

Вальтер завмер.

— Саме це слово?

— Так.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

Кілька секунд Димитрій мовчав. Потім дуже тихо вилаявся. Ірлі навіть не одразу зрозумів, що почув.

— Димитрію?..

— Усе набагато гірше, ніж я припускав.

— Наскільки гірше?

Вальтер потер перенісся. Тепер він уже не виглядав просто стурбованим. Він виглядав людиною, яка щойно побачила перші шматочки картини, але поки ще боялася скласти їх докупи.

— Ти ж знаєш, що в Данаїлі запечатаний якийсь невідомий дар?

— Звісно.

— Схоже...

Димитрій тяжко зітхнув.

— Куля знань випадково увійшла з ним в резонанс.

Ірлі застиг.

— Виходить...

Вальтер подивився на Данаїла.

— Дар спробував скинути свої кайдани.

У кімнаті запала важка тиша.

— Але ж куля була присвячена хірургії...

— Саме тому.

Ірлі нерозуміюче моргнув.

— Не зрозумів.

Димитрій підвівся. Повільно пройшовся кімнатою.

— Для будь-якої іншої людини ця куля — просто знання. Інформація. Навичка, яку можна отримати й вивчити.

Він зупинився.

— А для нього...

Пауза.

— Знання з кулі виявилися ключем.

— До чого?

Димитрій повернув голову до Ірлі.

— До пам’яті дару.

Ірлі приголомшено мовчав. Потім почав зіставляти почуте.

— Тому він так швидко вивчив кулю...

— Так.

— Тому рухи були такими впевненими...

— Так.

— Тому він казав, що вже все це знає...

— Саме так.

Ірлі нервово потер лапками морду. Димитрій знову подивився на Данаїла. Кілька секунд його погляд залишався нерухомим.

— Та й морг...

Ірлі насупився.

— Що з ним?

— Його туди покликав дар.

Ірлі відчув, як усередині все неприємно стиснулося.

— Навіщо?

— Щоб завершити пробудження.

— Завершив?

— Ні.

— Тоді...

Димитрій повернувся до нього.

— Не завершив, тому що дар намагався змусити Данаїла увійти в стан Нек’рор, і в нього не вийшло...

Ірлі застиг. Навіть його хвіст перестав рухатися.

— Що?..

— Саме так.

— Але... ти ж казав...

— Казав.

— Що Нек’рор — це...

Димитрій ненадовго замовк, підбираючи слова.

— Особливий стан сприйняття саргисів проклятої крові. Коли носій перестає просто дивитися...

Він поглянув на Данаїла.

— І починає...

Вальтер не договорив.

— Бачити, — тихо закінчив Ірлі.

Димитрій кивнув. Ірлі ковтнув.

— Отже...

Він обережно промовив:

— Коли Дан почув: «Дивись». Це говорив не його внутрішній голос?

— Ні.

— Дар?

— Так.

Ірлі повільно сів.

— Він хотів ініціюватися?

— Схоже на те.

— Але ж Данаїлу ще немає шістнадцяти.

— Саме так.

Димитрій насупився.

— Таке іноді трапляється... якщо дар надто сильний.

Ірлі деякий час мовчав. Потім запитав:

— І що б сталося, якби йому вдалося?

Димитрій відповів не одразу.

— Тоді дар повністю скинув би з себе Печать, зруйнувавши її, а прокляття активувалося б...

Ірлі різко підняв очі.

— Данаїл міг сьогодні померти?

Він осікся. Спогад про те, що сталося в морзі, спалахнув надто яскраво.

— Зачекай.

Димитрій подивився на нього.

— Печать...

Ірлі широко розплющив очі.

— Вона ж активувалася! Вона не дала дару ініціюватися! Вона втрималася! Це вона позбавила Данаїла свідомості?

Вальтер мовчки кивнув.

— Так. Сьогодні вона врятувала Данаїлу життя.

Кілька секунд Ірлі мовчки, приголомшено дивився на Димитрія.

— Тоді...

Голос Ірлі став майже пошепки.

— Ми тепер знаємо, що саме запечатано в моєму господареві?