Глава 13. Перший урок

Мотоцикл стрімко розсікав мертву рівнину, здіймаючи за собою шлейф сіруватого пилу. Хвилин за десять попереду з'явився тимчасовий табір оперативної групи, а ще за кілька — вони вже в'їхали на його територію.

Димитрій зупинив мотоцикл поруч із яскраво-червоним кабріолетом.

Ірлі зісковзнув із плеча господаря й пірнув у свій браслет, причаївшись усередині.

Наставник і його учень спішилися. Димитрій відстебнув від мотоцикла обріз, що мерехтів темною санергією, уважно оглянув його, дістав із кофра ремінь, причепив до зброї й простягнув Данаїлові.

— Забирай. Пусткою без рушниці-розвтілювача можуть ходити хіба що безсмертні.

Хлопець усміхнувся, приймаючи зброю, і перекинув її через плече.

— Як почуваєшся? — Димитрій уважно ковзнув по ньому поглядом.

— Уже краще.

Раптом праворуч пролунав невдоволений голос:

— Командире, ви ж начебто збиралися десь залишити хлопця?

Немов із-під землі перед ними виник Азізель. Демон стояв, схрестивши руки на грудях. Зелені очі сердито блищали, брови зійшлися на переніссі, а розкуйовджене волосся красномовно свідчило про ступінь його роздратування.

— Плани змінилися, — незворушно відповів Димитрій. — Та й узагалі, Азізелю. Він — мій учень. Куди хочу, туди й беру його із собою.

— Не певен, що це так працює, — фиркнув демон.

Не звертаючи уваги на його бурчання, Димитрій дістав із просторового відділення мотоцикла похідну сумку й рушив до вогнища.

— Дане, не відставай.

Хлопець швидко проскочив повз демона й пішов за наставником. Азізель, усе ще невдоволений, попрямував слідом.

— То ви й справді не придумали нічого кращого, ніж залучити цивільного до оперативної роботи?

— А що, на твою думку, мені залишалося робити? — поцікавився Димитрій. — До того ж саме ця цивільна особа два роки самостійно прожила в Пустці. Як бачиш, руки й ноги досі на місці. Та й досвіду спілкування з місцевою нечистю в нього, мабуть, більше, ніж у деяких випускників Академії Вартових.

Азізель різко зупинився й перевів приголомшений погляд на Дана.

— Два роки... Тут? У цьому пеклі?..

Данаїл промовчав. За нього відповів Димитрій:

— Саме так. Тож, якщо не збираєшся погрожувати мені трибуналом...

— Командире, припиніть, — роздратовано перебив його демон.

На губах Вальтера з'явилася ледь помітна усмішка.

— ...то, може, накапати тобі валер'янки? Або заспокійливого вколоти?

Азізель важко зітхнув.

— Валер'янки точно не треба.

Натяк на його котячу іпостась був надто очевидним.

— Сам напросився.

Димитрій сів біля вогнища.

— А нерви в тебе й справді пустують... Коли гон?

Демон одразу посерйознішав.

— Скоро.

— Помітно. Увечері зайдеш до мене.

— Добре, командире.

Опинившись біля вогнища, Азізель повернувся до документів, які заповнював до появи цієї парочки.

Димитрій задумливо промовив:

— Якщо чесно, багато студентів Академії Вартових сьогодні впоралися б значно гірше, ніж ти, Дане.

На зап'ясті хлопця м'яко спалахнули сріблясті руни браслету.

— А я ж казав, — із неприхованим самовдоволенням промовив Ірлі. — Мій господар — неперевершений. Нарешті це помітив хтось, окрім мене.

Азізель здивовано подивився на браслет.

— Це ще що таке?

— Ірлі, — відповів Дан. — Артефакт.

— Не «артефакт», а високоінтелектуальна магічна система, — з гідністю поправив браслет. — Різниця принципова.

Азізель кілька секунд мовчки дивився на браслет.

— Тепер зрозуміло, чому командир так зацікавився... У тебе навіть артефакти розмовляють.

— І, на відміну від деяких демонів, роблять це виключно у справі.

Азізель примружився.

— Уже починаю розуміти, чому ви обидва так швидко знайшли спільну мову з нашим командиром.

— Помиляєтесь, — незворушно відповів Ірлі. — Мій господар і ваш командир сперечаються регулярно.

— Майже постійно, — тихо підтвердив Дан.

Димитрій ледь усміхнувся, слухаючи їхню перепалку. Слова про курсантів Академії вирвалися в нього раніше, ніж він устиг їх обдумати. І жодного перебільшення...

Працювати з цим хлопчиськом виявилося несподівано легко. Без зайвих запитань виконував накази, не панікував, швидко оцінював ситуацію й чудово відчував ритм бою. Було видно — польова робота давно не була для нього чимось новим.

«І такого хлопця я хочу замкнути в лабораторії?..»

Ця думка несподівано видалася неприємною. Димитрій не встиг додумати її. Амулет зв'язку на його шиї коротко завібрував. Він поглянув на екран, прочитав повідомлення й важко зітхнув.

— І навіщо тільки згадав про неї...

Азізель підвів голову.

— Що сталося?

— Мене терміново викликають до Академії.

Димитрій сховав амулет під комір і підвівся.

— Азізелю, займи чимось хлопця, поки мене не буде.

Потім перевів погляд на Дана.

— А ти постарайся обійтися без дурниць.

— Постараюся, — кивнув Данаїл.

— Він постарається, — незворушно додав Ірлі. — А от чи вийде — питання відкрите.

Димитрій хмикнув.

Він дістав із кишені кулю порталу. За мить перед ним розкрилася чорна вирва, і ловець зник у ній.

На галявині ненадовго запала тиша.

Азізель уважно подивився на Дана, ніби бачив його вперше.

— І чим же тобі вдалося так швидко завоювати його прихильність?

— Не зрозумів.

— Випускники Академії роками намагаються привернути увагу Вальтера. Лізуть зі шкіри, щоб потрапити до нього в учні. А ти... з'явився лише кілька днів тому, а він уже хвалить тебе. Чим ти його зачепив?

Данаїл на мить замислився, потім знизав плечима.

— Мабуть... тим, що тричі від нього тікав.

На його зап'ясті тихенько кашлянув Ірлі.

— Технічна поправка. Два з половиною рази.

Азізель недовірливо закліпав.

— Навіть артефакт рахує втечі?

— Звісно. Я веду статистику. Господар часто так розважається.

— Не слухай його, — зітхнув Дан.

— Чому ж? Об'єктивність — основа науки.