Глава 39

І до Сари, чиє серце тьохнуло почувши слово «коливається», нарешті дійшло, що мав на увазі Арно.

- Він ... Павук ... розмірковує, - вона стала давитися непроханими гіркими сльозами. - Він зібрався навіяти мені все забути? І ваш світ, і вас, і його, і Хелла, і все, що зі мною сталося? Як ... - далі вона не могла вимовити ні слова.

- Павук знає, що розставання може тебе зламати, вбити горем, він просто хоче тебе захистити від цього, - заїкнувся Арно, одразу наткнувшись на погляд Ксана. - Тим більше, він ще не прийняв остаточного рішення. Тепер ти закотиш йому сцену, так?

- Якби ти не був арахноідом, я б подумала, що ти проговорився випадково, - уважно подивилася на нього дівчина. - Але ти хочеш, щоб я боролася.

- Саме так, - посміхнувся Арно. - Я не хочу повертатися в ту пекельну дірку.

- Ви що не знаєте Павука? - вигукнув Ксан. - Навіть натовпом ми його не переконаємо. Ніякими благаннями, аргументами та криками. Його повинно зупинити ... щось інше.

- Що? - втупилися на нього Сара і Арно.

- Ну, якщо його всепоглинаюча любов до Сари штовхає його на жертву і бажання позбавити кохану від мутантів, то на любов можна не розраховувати. Значить, залишається хитрість. Я чув, як сперечалися двоє вчених, коли вони разом з Павуком сиділи над кресленнями. Так ось один із цих вчених очкариків сказав, що якщо помилитися на одну соту в розрахунках потужності, установка запустить непробивний купол. І щоб вийти звідси, потрібно буде відключити всі підсилювачі на всіх семи супутниках.

- І що це значить? - насупилася Сара.

- А те, що Павук зібрався залишати твій світ через маленьку лазівку, спеціально залишивши для себе щілину, яка посилено охороняється,  після того, як переловить перебіжчиків, запрограмувавши установку без похибки в одну соту. Але цієї щілини не буде, якщо ми декому навіємо зробити помилку. Павук не ризикне вирубати всі підсилювачі, інакше стіна між світами може впасти остаточно. Ми відріжемо йому шлях і залишимося тут, - знизав плечима Ксан.

- Він нас вб'є, - буркнув Арно.

- Але Сару він не зачепить.

- Ні! - твердо заявила Сара. - Я не стану утримувати його ні хитрістю, ні силою. Тільки висловлю в останній раз йому в обличчя, все, що я про це думаю і відчуваю.

Кілька днів перепочинку. Ксан і Арно вивчають її світ через екран монітора, подорожуючи по мережі, захоплені поглиненою інформацією, побаченим і почутим, із задоволенням наминаючи її млинці та омлет, не заважаючи їй думати над тим, які слова вона підбере.

Брати заздалегідь попередили її, що він вже близько, розважливо зникнувши з поля зору. Тому коли Павук увійшов, Сара зустріла його посеред кімнати, войовничо склавши руки на грудях.

- Ти сказав, що без життєво-важливої необхідності ніколи не залізеш мені в голову і це ще одна грань твоєї любові. Що ти хочеш, щоб я забула в першу чергу? Наш перший поцілунок в печері, коли втративши  голову арахноід поцілував дівчину зі своїх снів? Або наш похід в пустки? Або може бути як запропонував мені разом з тобою прийняти душ, водою, чия вартість дорожче життя? Всі наші ночі в Остіні, всі твої слова про кохання? - юшила словами Сара, дивлячись в його похмуре обличчя. - Ну ж бо, давай, я дивлюся тобі прямо в очі! Наказуй мені забути тебе! Ти ж думаєш, що це зробить мене щасливою! Тільки ти не розумієш, що заблокувавши мої спогади, ти не змусиш забути моє серце! Воно бути нити і мучитися, не знаходячи відповідей та  спокою. Мою душу ти не змусиш забути, немає у вас таких здібностей! Чому ти не питаєш чого хочу я? Чому за мене вирішуєш, як буде краще для мене, Робе? Той хто кохає не йде, не відпускає руки. Той хто любить, не відрікається в ім'я цієї самої любові, він бореться за можливість бути разом. Я кохаю тебе, Робе. Напевно неможна кохати когось так сильно. І я вважаю, що ваше місце тут, де сім'я може з'єднатися повністю. Адже я теж частина вашої сім'ї, чорт забирай! Але замість мене ти обираєш мутантів своєї колонії та смерть. Значить, я значу не так вже й багато. І я не буду благати тебе залишитися. Я лише скажу, що якщо ти все ж змусиш мене все забути - ти знищиш нашу любов, ти знищиш мій внутрішній світ, Робе, ти вб'єш мою душу і залишиться лише порожня подоба мене.

- Усе? Де Арно? - зло вимовив Павук, граючи жовнами.

- Ти нічого не скажеш у відповідь на мої слова? - клекотіла від емоцій Сара.

- Ні, - хитнув він головою, кинувшись до сходів на другий поверх.

А Сара, розмазуючи сльози, кинулася в іншу сторону, до дверей, вискочивши на вулицю, стрибнувши в свою машину і вдаривши по газам. Її душили емоції, і ридаючи вона гнала світ за очі, все одно куди. І прийшла до тями, коли забуксувала на ґрунтовій дорозі.

 Щось звалилося на дах автівки. Але її шоку не було меж, коли це щось розбило заднє скло, опинившись всередині машини.

... Вона ніколи не бачила дітей арахноідів, не довелося. До сьогоднішнього дня. На вигляд йому було років чотири-п’ять, хвороблива худорба, палаючі злі сірі очі та випущені жала.

- Лікар, - прошипів хлопчисько, вказавши на медичну сумку, яку вона завжди возила з собою.

- Так, - нервово проковтнув Сара. - Я лікарка.

- Йдемо! - пригрозив він їй жалами, схопивши сумку.

Незважаючи на потрясіння, Сара усвідомлювала небезпеку, але це була б не вона, якби вона відмовилася йти туди, де був потрібний лікар.