Глава 37

- Хелл щасливчик, - вигукнув Арно, з особливою прискіпливістю оглядаючи свою зброю.  

- Не варто, - попереджаючи, кинув йому Ксан, відчувши, до чого брат завів цю розмову.

- А Сара ... Сара ... адже вона - це все, що тобі потрібно, твій блаженний сенс, твоє зрушення, - вперто продовжував Арно, глянувши на Павука. - Але ти себе за щось наказав, катуєш себе, ніби кайфуєш від цих мук. Хоча ні, я б відчув кайф, але його немає!

- Арно, стули писок, - напружився Ксан. Павук як і раніше не реагував, мовчки обертаючи на пальці свій пістолет.

- Це якби ти вмирав від спраги, розбиваючись заради ковтка води, раптом вирішивши здохнути, коли тобі простягнули повну склянку. Мені вже нудно від цих відкатів, коли нутро згортається і пече, тому що ти шалено продовжуєш її любити і відрікатися , - Не вгамовувався Арно. - Чому Хелл зайняв твоє місце? Чому ми повинні загнутися без шансу на щось інше?

Павук мовчав, дивлячись в одну точку.             

- Знайшов час для ниття, - прошипів Ксан, штовхнувши Арно в плече. - Може, тобі вітамінів не вистачає , га ? Чисте повітря подіяло? Один інвалід у нас вже є. Де до речі Ів?

Павук не відповідав і йому. Підійшовши до вікна, Ксан важко зітхнув:

- Я б на твоєму місці, Арно, ридав від щастя дивлячись на таку красоту. Стільки барв і життя. Їхній світ ... прекрасний.

- І тим не менше, в ньому повно своїх каліцтв, - нарешті подав голос Павук. - Одягайте бронежилети. Час. ... Селекційні тварюки на кшталт нас народжені для вбивства, а не для любові.

Переглянувшись, Ксан і Арно прискорили збори . Ксан і сам знав, що Павуку все гірше і досяжність Сари лише все ускладнює .

Спускаючись сходами, Павук зіштовхнувся з Хеллом, який базікав на ходу по телефону. Йому навіть не потрібно було гадати з ким. Побачивши брата - Хелл миттєво змінився в обличчі.

- Будь гарною дівчинкою. Цілую. Вийду на зв'язок по можливості, - кинув він у слухавку, відключаючись.

- Майже не спізнився, - хмикнув Павук, загородивши йому дорогу. - Хто батько її дитини? Мені ти мізки не задуриш. Генна мутація змінила наш ДНК, ми інший вид істот, від нас не народжуються діти подібним чином. Як ти міг, Хелле? Чогось не вистачало до повної ідилії?

Відступивши назад, Хелл зашипів, випускаючи жала:

- Я всього лише хотів, щоб вона стала щасливішою, занурившись в життєві клопоти з головою, щоб усі її думки зайняла дитина, а не проклята паралель мутантів, яка снилася їй мало не щоночі, - заграв жовнами Хелл. - І ти не скажеш їй про це. Ти не розіб'єш їй серце. Я використовував донорський матеріал, якщо для тебе це важливо знати. Але його батьком все одно буду я. Ти просив мене подбати про неї і зберегти сім'ю, і на відміну від тебе, я дав їй все, що вона хотіла.

Слухаючи його злегка примружившись, Павук нібито розуміюче кивав головою:

- Та ти у нас виявляється став експертом в міцних сімейних кайданах. Навіть Іва переплюнув. Той просто хотів захопити світ. Любов страшна сила, так, брате? ... Ксан і Арно чекають тебе нагорі. Гвинтокрил забере вас через десять хвилин.

***

Чому вона навчилася від арахноідів, так це контролювати зв'язок, приглушати його, щоб нікого не збивати своїми емоціями. В даному випадку страхом. Сара не хотіла, щоб її стан завадив Хеллу. Але відволіктися від усього і вся їй допомагала тільки робота і бункер спокою не сприяв. Тому рішення напрошувалося само собою - відправитися в клініку, де незважаючи на сьомий місяць вагітності так бурхливо протікала її практика, де вона втомлювалася, як собака, і де її точно не знайдуть вороги людства. І вона не збиралася сповіщати про це Хелла, хоча совість про порушену обіцянку її гризла майже до самих дверей лікарні. Але як тільки вона одягла білий халат -  дванадцятигодинна зміна пролетіла майже непомітно. І головне - від страху і сліду вже не було. Розслабившись, вона змогла послати Хеллу теплу хвилю свого спокою, а засинаючи, відшукати Павука, швидкоплинно торкнувшись його плеча. Вона навіть не поїхала додому, вирішивши передрімати в кімнаті для відпочинку персоналу, щоб знову заступити на повну зміну.

Але відчинив двері через п'ять годин, Сара ошелешено завмерла. Перед нею стояв Павук. Реальний, живий і ... сердитий.

- Де ти повинна була бути, Саро?

- У бункері у мене зносить дах! А тут я зайнята справою , у мене пацієнти і це останнє місце, куди сунуться мутанти перебіжчики, - войовничо заявила вона, збираючись стояти на своєму. Хоча це було важко, коли він дивився на неї ось так. - За мене не потрібно боятися. Ти ж з'явився врятувати світ, ось і рятуй його, а я піду лікувати опіки та  нежить.

- Ти підеш зі мною! - похитав головою Павук. І щось їй підказало, що в іншому випадку він потягне її силою. - Мені плювати на сраний світ, якщо тебе по дорозі додому розірве раптово виникла аномальна пляма. Радіоактивні вихори на нашому боці, сприяють віяловим виникненням розломів на вашому боці. Мені буде спокійно лише відчуваючи тебе під боком, і вляпатися в чергову неприємність у тебе не вийде, - схопив він її за руку, швидко відводячи за собою.

- А разом з тобою потрапити в розлом значить можна, так? - сівши з ним в машину, іронічно уточнила Сара, задихаючись від його близькості, від своїх почуттів поруч із ним, не в змозі намацати ремінь безпеки через запаморочення.