Глава 36

Замість того щоб подивитися на брата, який його нарешті викрив, Хелл з надією глянув на Сару:

- Коли ми прощалися біля плями, - виправдовуючись, сказав він. - На той момент Павук вже зробив свій вибір. Він вирішив пожертвувати собою заради своєї колонії і залишитися. Він відпустив тебе, щоб ти могла жити. Тільки ось я без тебе жити не міг. Твоє повернення було в прорахованих мною варіантах, і я сподівався на цей варіант.

- Тому що тільки ти бачив, як Ів проник в аномалію, - засуджуючи брата,  зауважив Арно.

- Я арахноід, - продовжуючи дивитися на Сару, сказав Хелл з не байдужим обличчям. - Така моя суть. Ми змушені боротися. ... Саро, ти все ще кохаєш мене?

- Тобі слід було розповісти мені, - зітхнула вона , машинально погладив свій живіт . - Але так, звісно, я все ще люблю тебе мій зеленоокий монстре. Ще й  як люблю. Той світ змінив і мене теж, але саме арахноіди зробили мене сильнішою. Я навчилася робити знижки вашій природі і я неймовірно щаслива, що тоді ти зважився не послухатися лідера і вклав в мене програму. Хоча я б і без навіювання вибрала тебе, Хелле. Нам більше не треба ворушити минуле, - Сара обвела поглядом усіх братів. - Потрібно подбати про майбутнє.

Всю ніч брати просиділи зачинившись в кабінеті, обговорюючи стратегію. Але Сара, яка нібито повинна була спати, не стулила очей до світанку, переверталася на їхньому з Хеллом ліжку, вставала, підходила до вікна, задумливо дивлячись у ніч через своє відображення, потім спостерігала, як в сіріючих сутінках крадеться новий день. ... У це неможливо було повірити навіть незважаючи на все пережите, вона ніяк не могла вгамувати своє серце, яке то з силою впиралося в груди, то холодіючи падало вниз - ті, з ким вона попрощалася назавжди, ті, з ким вже й не сподівалася побачитися, ті, кого вона колись так беззавітно любила, мутанти паралельного світу, брати одного гнізда зібралися під дахом її будинку. ... Павук ... він знову з’явився у її житті. Житті, яке вдалося зберегти завдяки йому. Затискаючи долонею рота, згинаючись навпіл, Сара час від часу видавала протяжний стогін. Це з глибини її душі піднімалася любов, повставала, вбираючи силу. Любов, яку неможна було ось так просто взяти і забути, поховати, закинути припадати пилом на верхню полицю, розвіяти за вітром, відмовитися від нього. Це почуття продовжувало тліти, ховаючись в променях любові Хелла, в щасливих безтурботних днях нібито заспокоївши серце. І ось тепер розриваючи рубці, розпорюючи шви, вона запульсувала знову, закипіла  по венах.

Спустившись на кухню, чекаючи, поки звариться кава, Сара приклала до скроні прохолодну склянку, з полегшенням прикривши очі. Головний біль трохи відступав.

- Можна помацати? - колись вона чула цей голос тисячу разів, але тепер Сара здригнулась від несподіванки. Арахноід підійшов абсолютно безшумно. Посміхаючись, Ксан показував очима на її живіт.

Закусивши губу, дівчина кивнула, силкуючись не тремтіти, аж надто багато обрушилося спогадів, емоції давно перетнули червону межу. Із завмиранням, Сара спостерігала, як Ксан з обережністю поклавши руку їй на живіт, став легенько його погладжувати. Дитя всередині, тут же відгукнулося, відреагувавши на теплоту його долоні , і Ксан відчув ворушіння малюка.

- Чудово! Саро, це правда диво! І це тобі каже той, хто в дива в принципі не вірить! - вигукнув він.

- Так, вірно, це диво, - у Сари не вийшло стерти сльози крадькома. - Це усе гормони, - пояснила вона, шморгнувши носом. - Ти голодний?

Ксан скривився, знехотя прибираючи руки:

- Боюся, що після тутешніх харчів, давитися рідиною по поверненню додому, стане для мене ще тими тортурами.

В її стані емоціями управляти ставало все складніше, вагітність плюс сум'яття від цієї зустрічі, і Сара навіть уявити не могла, чого їй від себе очікувати. Ось і зараз, вчепившись в Ксана, вона з шумом втягнула повітря і весь потік слів він відчув лише по її погляду. А потім з її прекрасних очей, знову покотилися сльози:

- Є прикмета, що жінкам при надії неможна відмовляти, інакше спокою не бачити. Так що ніяких заперечень я не прийму. В іншому випадку я завалю тебе питаннями, так що мало не покажеться, - через її сльози, Ксан не міг розібрати жартує вона чи говорить всерйоз. - Сідай, будемо снідати.

- Хтось сказав слово сніданок? - з'явився Арно. - Я вмираю з голоду!

Обернувшись до нього, Сара привітно посміхнулася. А Арно завмерши поруч з нею, повільно потягнувся пучкою, щоб стерти доріжку від сліз у неї на щоці.

- У нашій версії всесвіту, та й у вашої мабуть теж, не знайдеться таких слів, щоб висловити, як ми сумували, Саро, - тихо і задумливо промовив він. - Але наша природа наділила нас живучістю, і здохнути незважаючи ні на що - не вийшло, хоча створені умови сприяли. Ти стала ще красивішою, - в його усмішці знову промайнув сум.

- Неправда, я стала схожа на велику ревучу тітку , - пробурмотіла Сара, намагаючись відігнати емоції, що накопичилися і тепер вирвалися за час розлуки, вони душили її різними почуттями.  

- Чого сидимо? Нам час забиратися, - похмуро кинув Павук, заглядаючи на кухню, - Хлопці, ви серйозно клеїте дурня? - і Сара зрозуміла, що він спеціально  не дивиться в її сторону.

- Робе, дай їм підкріпитися. Та й тобі не завадить. Будь ласка, сядь. Я зварю вам кави. Може, хтось із вас оцінить. Хелл з кофеїном відкрито ворогує, - але бачачи, що Павук не зробив ні кроку, Сара сама підійшла до дверей, біля яких він застряг. - В чому справа, Робе? Чому ми не можемо просто поспілкуватися? Я не підходжу для вашої компанії? - жарт вийшов незграбним, її виказував збентежено-натягнутий голос.