Глава 27

Вночі Сара ледве вирвалася з моторошного кошмару, прокинувшись від власного крику.

- Саро, що не так? - стривожено прошепотів у темряві Павук.

- Наснилося. Ніби мене катують розпеченим залізом і ламають кістки, та інші жахи, - прошепотіла вона, віддихавшись. - Ти спи, я зараз прийду.

Випурхнувши в один з вузьких коридорів, Сара без проблем рухалася в темряві, вивчивши вже весь форт вздовж і впоперек, знаючи кожен його закуток і прут, що стирчить. Тому вона без зусиль знайшла ліжко Іва, де той зі стогонами метався по своєму матрацу, що лише переконало дівчину у її правоті - вона бачила не свій, вона бачила його кошмар. Цей сон, спогади про минулі тортури, мучив Іва, а їй дісталися його відгомони.

- Іве, прокинься, це не насправді, все минуло, - почала вона його торсати, намагаючись розбудити.

Арахноіди володіли вбивчо швидкою реакцією. До кінця ще не позбувшись від пелени сну, Ів проте розцінив спробу його розбудити як напад. Випустив  жала, він повалив Сару навзнак.

- Іве, це я, Сара! Прийди нарешті до тями! Це я! - викрикнула вона, коли його жало натягнув шкіру на її шиї.

- Сара? - розгублено вимовив він, прибираючи руки.

- Так, це я. Тобі просто наснився жахливий кошмар, і я прийшла його відігнати, - піднявшись слідом за ним, вона сіла йому на коліна, притиснувши його голову до своїх грудей. - Пробач, я знаю вони приходять за тобою, коли мене немає поруч. Але це всього лише тьма, яку легко розсіяти.

- Таке паскудне почуття ця любов , - пробурмотів Ів, обіймаючи її. - Ти так потрібна мені, так потрібна.

- Я знаю, - прошепотіла дівчина, повільно піднімаючи очі на дверний отвір, зустрівшись там з пильним непроникним поглядом Павука, який простежив за нею до самого ліжка Іва . Але перш ніж вона встигла видихнути - Павук вже зник з проходу.

- Мені вже час, Іве, після поспілкуємося.

Тільки на цей раз Сара не побігла за Павуком. Після того як вона спішно та зім'ято попрощалася з Івом - ноги несподівано привели її в комору медичних приписів. Тут стояв запах антисептиків, тут було тихо, темно, прохолодно, а на полицях зберігалися різні препарати. І Сара знала - якщо деякі з них змішати в потрібних пропорціях - може вийти швидкодіюча отрута.

- Іноді, в подібні моменти як цей, коли стає важко жити, мені хочеться вбити себе, - пробурмотіла вона собі під ніс. - Чому це не може бути виходом?

- Тоді залиш і мені трохи, - почула вона за спиною голос Павука.

- Ти набагато сильніше за мене, Робе, сильніше за всіх в цій колонії. Ти не зможеш прийняти отруту, не маєш права. У твоїй натурі зубами тягнути це життя за шкірку. Ти зможеш боротися і жити далі навіть без мене, - прошепотіла Сара, намагаючись розгледіти його силует.

- А Ів не зможе, тому ти вибираєш його? - надламався його голос.

- Ні, ні, - кинувшись до нього, дівчина схопила його за руки. - Я хочу бути з тобою, і буду лише з тобою. Але я настільки жалюгідна, що я не можу викреслити його зі свого життя, не можу відвернутися від нього. Наївно чекаю якогось сприятливого вирішення, але реальність показує , що ми в безглуздому глухому куті, і чим довше будемо впиратися - тим буде тільки гірше.

- Ти дивовижна дівчина, Саро Флемінг, - гірко зітхнув Павук. - Я навіть не можу як слід засуджувати тих, хто прив'язується до тебе. Вони тягнуться до твого милосердя, як колись усе живе тягнулося  до сонця.

- Не перебільшуй, Робе. Я просто людина з недоліками і перевагами. І я кохаю тебе, Робе, я так люблю тебе, що іноді мені починає здаватися, що я не гідна такого хлопця як ти, - з болем прошепотіла вона.

- Дурниці. Ти заслуговуєш кращого. Але мені ти теж потрібна, Саро, і я ні за що не дозволю тобі ось так обірвати своє життя. Тепер поки живеш ти - живу і я. Кожен день я ламаю собі голову, шукаючи можливості змінити твоє життя в кращу сторону. І я майже знайшов вихід, - зітхнувши, Павук пригорнув її до себе. Але за цим важким подихом Сара почула приречену рішучість. Емпатія допомогла їй відчути, що Павук прийняв якесь важливе рішення, тим самим зваливши на себе ще більше болю. Але поки він не поспішав оголошувати для неї це рішення.

    Чекаючи нападу, арахноіди займалися зміцненням слабких місць форту або несли вахту на віддалених межах, спілкуватися майже не вдавалося - і настала черга снів.

Тих самих особливих снів.

Сара навіть затремтіла коли побачила як вона гуляє парком. Погода стояла чудова, сміялися діти, десь звичним шумом жило місто, обличчя людей, які  не знають страху та болю, абсолютно інша реальність.

- Навіть не віриться, що десь можна жити ось так.

Сара повернулася на голос Іва. Худорлявий, м'язистий, скуйовджене в різні боки темне волосся, руки в кишенях новеньких джинс, футболка з написом «вирішуй бути собою» і ці дивовижні проникливі очі іншої істоти, у якого тим не менше були цілком певні почуття до неї. Він був гарний, навіть занадто привабливий.

- Привіт, - посміхнулася вона, просяявши. - Я страшенно скучила за ось цими  екскурсіями в мої спогади. І спасибі, що не витягаєш моменти, які хотілося б стерти.

- Ти мене заінтригувала, - підчепив він її з іронією. - Виявляється, у нашій сестри милосердя є брудні секрети. Але я згоден, не будемо про погане, лайна нам вистачає і там, - обійнявши її за талію, Ів повільно пішов разом з нею по алеї. - Знаєш, чого б мені хотілося? Танцювати з тобою. Тому ми відправимося в місце, де ти мене навчиш обіймати і тискати тебе під музику. Ти ж ходила в школу танців, це є в файлах твоєї пам'яті.