Глава 12

Можливо , в минулому це були підземні поверхи якоїсь адміністративної будівлі. У темних похмурих холодних завалених непотрібним мотлохом коридорах досить погано пахло. Сара з обережністю пробиралася майже на дотик і Павуку довелося взяти її за руку. Вони так і увійшли в досить просторе заповнене півмороком і живими істотами приміщення, тримаючись за руки.

- Це моя колонія, - тихо оголосив їй арахноід. - Тут усі. Зазвичай один раз на  день роздача їжі та води, тоді мутанти збираються разом, спілкуються, дехто отримує завдання, після чого усі знову забиваються по своїм убогим норам, благо місця тут вистачає.

- Ось так ми і живемо. Як щури, - вимовив хлопець, що прямував до них, весь покритий струпами. - Ми вже зачекалися на тебе, Павук. Здрастуй, Саро, - просто так і по-дружньому кивнув їй мутант , якого сама дівчина бачила вперше .

- Бачу, про мене дійсно вже усі чули, - спробувала посміхнутися Сара. - І тобі привіт. Пробач, не знаю твого імені.

Але проігнорувавши її, мутант знову звернувся до Павука:

- Норі занадто слабка. Думаю, до світанку не протримається. Вона постійно кличе тебе.

Павук похмуро кивнув, ця новина відбилася на його обличчі виразним болем. Ставши пробиратися через зал, заповнений мутантами, переступаючи через деяких лежачих, він продовжував тягти Сару за собою. 

В кутку, на брудному матраці лежала худенька дівчинка років дванадцяти. Побачивши Павука її  личко осяяла слабка посмішка:

- Робе, ти повернувся! ... Як я рада, що ти встиг. Значить, ... ти все-таки будеш тримати мене за руку?

- Звичайно, мишеня. Я пробуду з тобою стільки, скільки знадобиться, - промовив він м'яко, беручи дівчинку за руку з батьківською теплотою . – Норі, познайомся, це Сара.

Сара перевела свій приголомшений погляд з Павука на дівчинку і назад на нього.

- Ти не прикидаєшся?! - видихнула Сара, дивуючись такому прояву теплоти та співчуття з його боку.

- Ні, він такий і є , - відповіла за нього Норі. - Роб правда буває різним, але зі мною він хороший. Ви тепер парочка? Ти дійсно дуже красива, Саро, - протягнула вона з придихом.

- Не думаю, ... що це потрібна тут перевага, - сумно посміхнулася Сара, сідаючи поруч з нею. - Роб розповідав мені, що це ти його олюднила, придумавши йому ім'я.

- А він розповідав мені про тебе. Я знаю один секрет, але ти його від мене не дізнаєшся! - лукаво кинула Норі, посміхаючись через страждання .

- О ні, ти вирішила мене помучити? - підіграла їй Сара. - Я так люблю всюди пхати свого цікавого носа, що тепер я буду змушена тебе катувати, інакше не зможу ні їсти, ні спати. Давай кажи! - Сара променисто посміхнулася разом з  дівчинкою.

- Дай мені свою руку, - Норі схопила Сару своєю худенькою долонькою. - Я вмираю, тому можу нахабніти і вередувати. Біль тепер буває просто позамежний, і щоб менше його відчувати - поцілуйтеся для мене!

- Мишеня, ти ж знаєш, ми можемо ввести тобі знеболююче, не пручайся, - хрипко промовив Павук, не зводячи очей з дівчинки . - Інакше мені доведеться вдатися до іншого способу. Я не допущу, щоб ти мучилася.

- Робе, ми з тобою домовлялися, що ти не будеш застосовувати на мені свої штучки, - обурилася Норі, насупившись. - Краще поцілуйтеся. Повинно бути на це приємно дивитися.

- Для цього, ... щоб поцілунок був справжнім потрібен настрій, - втрутилася Сара, - А зараз трохи невідповідний момент. Я так думаю.

- Будете сидіти наді мною і сумно зітхати? - з гірким розчаруванням кинула їм Норі. - Я не хочу сумувати, по горло вже надивилася на цих похмурих і зацькованих пустельників! Мені нарешті стане легко, може, я навіть полечу, але наостанок я побачу, як Роб цілує дівчину, яка звела його за розуму.

- Гаразд, якщо це принесе тобі полегшення. ... Ти готова, дівчина, яка  підірвала мені мозок ? Доведеться постаратися, - невесело посміхнувся Павук, перевівши погляд на Сару. Після чого пригортаючи дівчину до себе, він став цілувати її в губи, чергуючи ніжні поцілунки з глибокими і пристрасними, під час яких, у Сари починала крутитися голова.

- Я б це намалювала, - мрійливо протягнула Норі, не відриваючи від них очей . - Я чула, що тепер поцілунки стали зовсім не обов'язкові, вони втратили своє значення, люди і мутанти просто дико спаровуються заради хвилинного задоволення , як тварини, місце яких ми всі тепер зайняли. А у вас це виходить так природно і прекрасно.

- Для дитини ... ти занадто обізнана, - зауважила їй Сара. - Це трохи дивно. ... Ні, це дуже дивно і неправильно .

- Думаєш, я маленька збоченка? Я спостерігала за всім і слухала цілих тринадцять років , лежачи на своєму тапчані ! Це страшний світ, і з кожним роком все складніше помічати щось людяне, щось що схоже на щирість і радість, те що не мутувало. Ми не здичавілі тварини - ми змучені люди вже неіснуючого світу.

- Вона така, - кивнув Павук, помітивши здивований вираз обличчя Сари.

- Тепер мені ясно, чому ти так прив'язаний до неї, - розуміюче кивнула Сара, беручи їх обох за руки - Розкажіть мені вашу історію?

- Всі наші історії схожі одна на іншу, цілі хроніки трагедій, остраху і боротьби. Це не цікаво, - похмуро процідив Павук. - А у тебе і так досить великі й сумні очі. Я привів тебе сюди, щоб ти побачила, що я теж можу бути до когось прив'язаний, що коли у тебе на руках помирає дитина, яку ти виростив - ти мимоволі візьмеш в руки зброю і вб'єш заради ковтка води для неї. На цій планеті знівечене все: природа, люди, почуття. Не шукай моральних критеріїв і логіки, Саро - цього тут просто немає. Немає належного співчуття і милосердя, немає радості, немає проблиску в нашому майбутньому. Радіти вміють тільки деги, коли перегризають своїми гнилими зубами чиїсь глотки. Ти ж навіть не помітила, як всі завмерли в цьому залі, коли ви з Норі захихотіли. Вже давно ніхто не ридає, але і не сміється. Мутанти загнані в кут, фактично чекаючи своєї смерті. Кожна колонія продовжує свою агонію по-своєму. Території, де можна хоч якось роздобути води давно поділені. У пустках роздолля, але там і не вижити. У цьому регіоні запаси води швидко виснажуються, але в Зірі є досить глибокий колодязь і він ще повний. Тому ми не йдемо. Тому нападаємо на сусідні форти, куди Зіра постачає свою воду. Тому я вбиваю тих, хто заважає виживати моїй колонії, і каяття мене при цьому абсолютно не мучить. І тобі не варто думати, що люди стануть добровільно ділитися з нами своїми ресурсами води. З свого боку вони теж відчайдушно борються.