Розділ 18

Тірша, 17 серпня, середа, 2321 рік.

Ровен подарував мені чудові подарунки до мого дня народження, тепер настала моя черга порадувати його. За порадою тата я знайшла на ринку кинджал з гарним різьбленням — Ровен точно оцінить такий подарунок, він любить зброю. Звичайно ж, я збиралася також спекти найкращий у світі торт. Ровен завжди в захваті від моїх страв, а домашнього торта на день народження він із самого дитинства, напевно, не їв. Мені в задоволення для нього готувати, бачити, як він радіє смаколикам — найкраща подяка за години, проведені на кухні. Мені б хотілося подарувати Ровену якомога більше класних штук, весь світ, якщо не більше, але я не знала, що ще придумати і в мене майже не залишилося грошей. Кинджал коштував мені кругленьку суму, я витратила майже всі свої заощадження. Думаю, краще один, але гарний подарунок, ніж купа дрібниць. Проте я сплела Ровену браслет із ниток: чорний, синій та зелений колір, саме те, що добре підходить хлопцеві. Нехай він буде символом нашого кохання, як браслети дружби, тільки цей про кохання.

Я довго ламала голову над тортом. Мені хотілося вразити Ровена в саме серце. Торт має бути не тільки смачним, а й гарним. Ровену подобається, коли я оздоблюю страви. Після тривалих роздумів я за допомогою мами нарешті визначилася з рецептом. Шоколадний торт з кремом, просоченим коньяком і апельсиновим соком, покритий шоколадною глазур'ю і прикрашений ягодами лохини, листочками м'яти, дрібними цукатами у вигляді гілки і посипаний крихтою з бісквіту. Він виглядав так смачно, що хотілося в ту ж мить його з'їсти. Думаю, Ровен буде в захваті.

Святкувати ми почали в обід: я принесла приготовлені мною страви і накрила стіл в альтанці за будинком. Погода радувала сонечком, сидіти вдома такого дня — справжній злочин. Окрім діда Сана до нас приєдналася Джулз. Ровен мало з ким спілкувався, тому кликати на свято не було кого. Коли я дістала торт, то Ровен завмер у захопленні.

— Це ж витвір мистецтва! Моя ти чарівниця! — він стиснув мене в обіймах і ніжно поцілував.

Ми посиділи кілька годин, привітали Ровена і Джулз пішла додому, а ми з Ровеном вирушили до озера. День видався спекотний і нам хотілося викупатися. Ми пропонували Джулз піти з нами, але вона сказала, що має багато справ. Я підозрювала, що вона просто не хоче нам заважати. Мені трохи незручно було, що Джулз почувала себе третьою зайвою, але це був її вибір. Я рада була залишитися з Ровеном наодинці.

Ми взяли залишки їжі, флягу з вином і Ровен для чогось прихопив інструменти та примітивно зроблену лавку.

— Нащо воно тобі? — поцікавилася я.

— Хочу встановити лавку між двома вербами біля озера. Там чудове місце.

Поки я розкладала на пледі нашу їжу, Ровен поставив лавку.

— Ну як, добре?

Лавка розташувалася рівно між двома вербами на самому березі. Я підійшла до Ровена і сіла на лаву.

— Так, ти добре вигадав. Звідси чудовий краєвид на озеро та скелі.

Ровен сів поруч зі мною і обійняв. Ми сиділи, тісно притиснувшись один до одного, я поклала голову на плече Ровена, і мовчали. Тут було так тихо — ні птахів, ні вітру, що не хотілося порушувати чарівної тиші. Вода у озері була гладка немов дзеркало. Ми милувалися застиглою під післяобіднім сонцем природою і навіть не хотіли ворушитися. Нам так добре було тут і зараз. Останнім часом ми з Ровеном часто йшли до лісу, озера чи гор і насолоджувалися тишею. Іноді ми брали з собою Кіта, пса Ровена, і відпускали його побігати, поки сиділи десь під деревом із книгою. Нам подобалося спостерігати, як Кіт грається на відкритому повітрі. Я раніше не відчувала особливої ​​любові до собак, мені кішки здавалися милішими, але не любити Кіта було неможливо. Такого розумного, доброзичливого пса, як він ще треба пошукати! До того ж, першим мене знайшов Кіт, завдяки йому я й познайомилася з Ровеном. Хоча б за один цей факт його треба було любити.

На жаль, ми не завжди могли взяти Кіта з собою на прогулянку, оскільки він своєю грайливістю та цікавістю часто заважав. На полювання та тренування зі стрільби ми його ніколи не брали, так само як і у тривалі прогулянки лісом, особливо з Джулз. Вона нервувала, коли пес до неї ліз, заважаючи збирати трави, гриби та ягоди. Джулз любила тварин, але їй не подобалося, коли вони відволікали її від справ. Сьогодні ми теж вирішили не брати Кіта, оскільки він завадив би нашому пікніку. Він любив лізти мордою в тарілки і перевертати все на своєму шляху, граючись.

— Давай залишимо наші ініціали на лавці? — запропонував Ровен.

Він любив залишати мітки у місцях, де ми були. Ровен називав їх «наші місця». Я встала з лавки і Ровен вирізав новим кинджалом на ній наші імена.

— Дякую за кинджал, Тіршо, — він провів пальцями по візерунку на ручці. — Він набагато кращий за мій складний ножик. Завжди хотів щось таке.

Я була рада, що Ровену сподобався мій подарунок. Вгадувати бажання коханої людини — що може бути краще? У зруйнованому світі завжди чіпляєшся за кожну, хоч і невелику, можливість порадіти — це допомагає не збожеволіти. Нехай деякі люди кажуть «коли погано — нічого сміятися», я ж вважаю, що треба шукати радість у всьому і ловити кожну щасливу мить. Адже життя таке швидкоплинне і з кожною секундою від нас вислизає, наближаючи неминучий кінець.

— Ось я і на рік старший… — ми вже встигли скупатися в озері і тепер їли бутерброди з вином. — Наступного року я стану повнолітнім. Зможу офіційно стати незалежним.

Хоч дід Сан ніяк не обмежував свободу Ровена, він все одно поки що вважався дитиною, і дідусь за нього відповідав.

— Маєш якісь плани?

— Мені хотілося б поїздити іншими містами, розвідати обстановку з активістами. Я не хочу сидіти на місці і дивитись, як наш світ продовжує вмирати. Я хочу його змінити, відродити. У людства має бути шанс.

— Станеш лідером опору? — я посміхнулась. Мені подобався такий Ровен — бунтар із запальним серцем, але при цьому розважливий. Він не стане повторювати помилок свого батька та дядька, я знала.