Розділ 2.1

Тірша, 2346

Я бігла крізь ліс, гілки дряпали мені шкіру, залишаючи болючі сліди. Я боялася не встигнути. Куди? Я не знала. Нарешті я вибігла на галявину. Посеред неї стояли Джулз і Сіра, вони відкривали портал. Я хотіла крикнути, щоб вони мене почекали, але голос не хотів мене слухатися. Я намагалася добігти, перш ніж вони зникнуть, але… не встигла. Джулз разом з Сірою пройшли крізь портал і він зник. Я ж залишилася стояти посеред лісу. Я розвернулася і пішла геть, блукаючи незнайомими стежками. Це не мій ліс. Він чужий. В моєму лісі я знала кожну стежку, він не дряпав би мені руки і не підставляв коріння під ноги. Чергова заплутана стежка вивела мене на невеличку галявину посеред якої знаходилося… величезне дзеркало, увите плющем. Дзеркало в лісі? Що за дивина? Я хотіла піти далі, але мене як магнітом до нього тягнуло. Підійшовши, я заглянула і побачила в ньому… Майю. Не себе. Ні! Не може бути! Невже я знову стала нею? Я застигла від жаху, але моє відображення раптом почало рухатися. Воно манило мене до себе і хоч би як я не намагалася чинити опір, я пірнула в дзеркало як у воду і… прокинулася.

— Це був тільки сон… — прошепотіла я самій собі, витираючи піт з чола.

Я вислизнула з ліжка і пішла до ванної кімнати, щоб змити з себе цей дурний сон і прийти до тями. Вмившись, я пробралася на кухню. За вікном ледь-ледь жеврів світанок, огортаючи світ навколо ніжно-рожевим серпанком. Всі ще спали, навіть Джулз, яка любила вставати рано. Я зробила собі кілька бутербродів з кавою і вийшла надвір. В такий ранній час ніхто до Джулз не приходить, тож я могла спокійно насолодитися сніданком, сидячи в альтанці позаду дому і спостерігаючи, як сонце сходить з-за гір та лісу. Я загорнулася в великий затишний светр Джулз яскраво-помаранчевого кольору і неквапливо снідала, насолоджуючись своїм першим світанком у рідному світі. Як же я за ним сумувала! За цим лісом, в якому ми з Ровеном стільки гуляли, за цими горами, що ніби відділяли Сентінель від іншого світу, за річкою, за стежками, за всім цим чарівним краєвидом.

Після того, як сонце остаточно здійнялося над горами і лісом, я повернулася в дім. Хотілося руху, я не могла сидіти на місці. На прогулянку я піти не могла, тож я тихенько увімкнула музику і почала танцювати. Мені хотілося зрозуміти, чи пам’ятає моє тіло звичні рухи. Ми ж стільки років з Ровеном тренувалися, ставили танці під пісні. Якщо я все забуду, буде прикро. Але тіло пам’ятало. Воно ніби саме по собі рухалося, віддаючись ритму музики. Я так захопилася, що не помітила, як до мене зайшли.

— Зовсім як у ваших відео! — Сіра дивилася на мене з неприхованим захопленням.

Джулз стояла поруч з нею, обіймаючи дівчинку за талію, і просто мовчки дивилася на мене з теплою усмішкою. Картина була б ідеальна, якби за їх спинами не стояла Мадха.

— Отже, танцювати ти теж не розучилася, — кивнула вона, ніби робила позначку подумки: ось ще один пункт, який Тірша виконала на відмінно.

— Я вас розбудила? — винувато спитала я, вимикаючи музику.

— Та ні, я вже прокинулася, коли почула музику, — відповіла Джулз. — Сіра теж.

Мадха не була Мадхою, якби не побурчала.

— А мене розбудила.

— У нас тут довго не сплять, — відповіла їй Джулз з легкою усмішкою. — Ходімо снідати.

Я вже снідала, тож приєдналася до них лише, щоб випити другу чашку кави. Після сніданку Мадха розпитала мене, як я спала і що мені снилося. Я розповіла їй про сон, на що вона сказала, що подібні образи нормальні. Моє минуле мене переслідує, я боюся знову втратити себе, тому й бачу таке. Запевнивши мене, що хвилюватись нема про що, вона пішла у свою кімнату. Я була ненадовго вільна від її присутності, що мене безперечно радувало. Тепер потрібно було знайти якесь заняття. Мені в голову спала одна ідея, якою я поспішила поділитися з Джулз і Сірою.

— Може, спечемо яблучний пиріг?

Дівчата погодилися і ми попрямували на кухню. Впевнена, Джулз за моїм пирогом дуже сумувала, бо я туди додавала секретний інгредієнт — мед — про який вона не знала. Час вже ділитися своїми фірмовими рецептами, щоб вони жили і після мене.