Сестри

О сестри, сестри… Трьох Іванових сестер час розвіяв по безмежних просторах, колись об’єднаних України і Росії. Катерина живе в Москві, ви про це вже знаєте, Валентина – у Володарці і видурює у матері три тисячі отриманих від продажу квартири на Донбасі. (Такі там зараз ціни на нерухомість). Мати то у Івана поживе трохи, то у Валентини. Так і плаває жваво човником туди-сюди. Про третю сестру Лєну трохи пізніше.

І от одного разу, коли мати вкотре відмовила Валентині в інвестиції своїх кровних трьох тисяч в її, Валентинине приватно-власницьке будівництво, останній приверзлося у сні таке! До речі, Валентина небезпідставно запідозрила тверде материне «ні» в науськуваннях Івана, а що означає той дурний сон – попросила розтлумачити циганку-ворожку. Та довго розпитувала про деталі «ісходної позиції», потім кинула карти і каже: «На путі ваших устрємлєній стоїть крестовий король, но усілія його розсиплються в прах послє скорих горєстних собитій. Готовтєсь, мать скоро отойдьот в мір іной. В общєм, сказала, што било, што єсть, што будєт и чєм сєрдцу успокоітса».

Ну, якщо такі діла, Валентина терміново купила недорого два пластикові бурдючки «Пшеничної» по десять літрів на тіньовому ринку для скоро очікуваних поминок.

І тут з’явилась молодша сестра Лєна з далекої еміграції в супроводі «многострадального» чоловіка. Чорна лицем і з чорними спогадами.

Жили вони раніше з чоловіком в донецькім місті Слов’янську. Вона працювала бухгалтером на електростанції, а він також страждав від самого усвідомлення, що Києвом править хунта і зраджує священний «русский мир». І вирішили вони емігрувати не в який-попадя край, а в світлу і радісну країну путнього Білого царя. І було їм запропоновано для подальшого проживання не перенасичену жителями і густим смогом столицю, а на вибір: або сонячний Магадан, або санаторно-курортну зону Кемерово. Долетіли вони безкоштовно до міста Кемерово і стали з огидою згадувати свою трикімнатну квартиру в Слов’янську, керованого злочинною клікою.

І почали вони посилати прокляття по мобільному телефону в бік родинного болота. (Там ще залишалися мати, брат Іван, сестра Валентина, рідне село і хата в ньому).

І поселив їх Білий цар в робітничому бараці, в якому, кажуть люди, не перезимуєте, бо промерзає він наскрізь. А місцеві жителі щиро і доброзичливо запитують: «Якого дива ви сюди приперлися? Нам тут самим ні жити немає де, ні їсти немає чого». Вони дещо іншими словами запитували, та ви і так зрозуміли, як воно було.

Помикались бідолаги місяців зо три, просвітлюючи поступово свідомість, аж поки остаточно не розвиднилося. Лікті свої кусати не вдавалось, хоча і схудли добряче. І назбирали вони достатньо рупій на зворотню дорогу та «здриснули» таємно в ненависний раніше Бандерштадт. Дорога була довгою, виснажливою (вже не літаком), але мета була такою жаданою, такою привабливою, що аж сльози виступали від жалю до себе через свої дурні ноги.

І ось вони вдома. З чорними обличчями і чорними спогадами. Спочатку заїхали до сестри Валентини, де і мати якраз живе.

Сестра схвильовано розповіла про сон, про циганку, про поминальну «Пшеничну» і про гнітючі очікування, в яких зараз перебуває.

Лєна, яка тільки що пережила еміграційно-щасливий стрес, оцінила ситуацію інакше – вона дві ємності «Пшеничної» вирішила використати як інструмент для зняття імовірного прокляття. Таємно від сестри Валентини.

Там на бурдючках заводом виробником встановлено такі зручні краники, що націдиш порожню пляшку від державної горілки, то ніхто і не запідозрить самовільного використання лікувальної рідини. Причому Лєнка весь час проголошувала тост за здоров’я матері (по церковному «За здравіє!»)

Може, ви і не знаєте про засіб від «Пороблено», то ми вам якраз це й повідомляємо.

І зажили сестри як і раніше: Катерина в Москві, Валентина у Володарці, Лєна у Слов’янську в теплій, затишній та рідній трикімнатній квартирі.

А Іван?

– А Іван, як і раніше, у своєму Чорнобривому зі Свєткою, домашнім господарством та бугаєм Буяном.

30.12.2015