Спогад

Була ніч, було село,
Нас «нікого не було»,
Все, однак, кругом цвіло.
Друга ніч і інша хата,
Місяць в небі плив щербатий.
Парубки, скоріш хлоп’ята.
Пити стали. Їли сало…
Щоб нічого не пропало,
Піднатужилися всі
Чарки й кухлі у руці.
Геть усе повипивали,
По вино іще послали,
Далі не відпочивали,
А вживали і вживали!
Потекли святкові дні:
Алішера Навоі,
Паска, Травень, Перемога,
Друкаря день. Допомога
Підійшла зненацька нам
В образі чудових дам.

Запросились на млинці,
Мились вуса в молоці.
Тут мене поцілували,
Та Богині враз пропали,
Ніби протягом задуло.
Може, їх тут і не було?

Біль стояла у макітрах,
Треба було б на повітря.
Та надумалося тут
В хаті ще передихнуть.
На долівці розіслались,
У розсолі покупались
І заснули на два дні,
Бо були це вихідні.
Нащо хтось придумав це
Ненаситне черевце?
Потім потонула хата
І та дівчина кирпата…

На роботу, на роботу
Думка дме іще з суботи,
Та не думалося вранці,
Щоб любов знайшлась по п’янці.
Вірю, ви не на гулянці
Стріли милу, а на танцях,
Дискотеці, у музеї,
Генеральній асамблеї,
На Бермудах чи Канарах –
Всюди, де я їм не пара.
У вас було благородно,
А я просто із народу!

Невже все оце було?
І млинці були, й село?
Вже нема тієї хати,
Місяць не такий щербатий –
Розпливається в сльозі,
Біль на нашім березі,
Поряд бабця ще скрипить,
Їй також усе болить.
То вона тоді у хаті
Розгрібала волохаті
Купи сміття після нас,
Принесла в ранковий час
Глечик повний молока
З-під корови, а пока
Лікувала-докоряла
Мене, Йвана-Дурака!..

Розповів вам, братці, знов,
Як колись зустрів Любов.
І женитьбу, і весілля,
І сім'ю, та хліб із сіллю,
Як у злагоді прожили,
Дітей, внуків народили,
І як жили на зарплату
Й раз у місяць було свято…

Жаль ті ночі, те село
І все те, що відгуло,
Та всьому буває край,
Більш про це не приставай,
Однак… Трохи постривай,
Є сюрприз! – Город скопай.
Там надворі біля хати
Граблі є і є лопата.
З бабою ми вже горбаті,
А вона ж була кирпата…
Заходь, нас не забувай
Будь здоров, хлопчак, бувай.
Навздогін даю пораду:
Те шануй, що «не позаду»!