Історія 33. Перший раз у п’ятий клас

Коли мій син нарешті закінчив початкову школу, першою думкою було: «Ну все! Тепер вже повчимося!» Якби ж тоді знаття, що чекатиме на мою і без того розхитану психіку, я б так не раділа…

Почнемо з того, що перше вересня тут не має ніякого сакрального значення, на відміну від нашої країни. Це зовсім не День знань, це навіть не день початку занять. Скажу навіть більше – це навіть не початок осені!!! Так, так, вам не почулося. Осінь у Португалії починається лише двадцять першого вересня, аж ніяк не першого. Тому школа свої двері не відчиняє ні в цей день, ні в подальші два тижні.

Дата початку занять завжди коливається між тринадцятим – сімнадцятим числами, коли нарешті усі – вчителі, діти та їхні батьки – морально готові до відкриття нового шкільного сезону.

Цього року наші «навчальні будні» почалися шістнадцятого вересня, в п’ятницю. «У п’ятницю?» – спитаєте ви? «А який у цьому сенс?» У випадку мого п’ятикласника логіка все ж була присутня – цей день використовувався як можливість безпосереднього знайомства з класним керівником та територією нової школи. Адже, як я вже писала раніше, більшість державних шкіл мають окремі будівлі для початкових, середніх та старших класів. А з іншими класами як бути? От тут логіка закінчується, адже з ким знайомитися шестикласникам чи дев’ятикласникам – невідомо.

Та першою несподіванкою для мене все ж стали батьківські збори. Чому? Бо вони проводилися ЗА ДЕНЬ до початку занять, тобто п’ятнадцятого вересня. Не першого, не навіть сьомого, П’ЯТНАДЦЯТОГО! Проводилися вони з метою інструктажу батьків щодо купівлі необхідних матеріалів для навчання. І що це я мала встигнути за пів дня купити чи замовити дитині? Нікого це, у принципі, не цікавило. Усі інструкції нашого класного керівника – за суміцництвом, вчительки фізкультури, були дані дуже поверхнево.

Жвава жіночка років п’ятдесяти у кофтинці та джинсах не стала вдаватися у подробиці всього, що відбувається в їхній школі. Натомість після короткого знайомства та заповнення батьками декількох анкет про особливості харчування, алергій та хвороб дитини, вона почала розповідати, що ж необхідно купити школярам вже на понеділок.

Що ж мало бути у портфелі мого п’ятикласника? Все просто: книги, зошити з друкованою основою, прості зошити та різноманітне шкільне приладдя.

Книги ми замовляли ще раніше. Тут держава турбується про молоде покоління та його освіту. Тому щороку відсилає на електронну скриньку батькам спеціальний документ зі списком книг, які нам безкоштовно надають у будь-якому магазині канцтоварів. Звичайно, при попередньому замовленні. Книги, що не увійшли у запропонований список, надаються школою. Проте вони не нові та мають менш привабливий вигляд.

Зошити з друкованою основою теж надаються безкоштовно, але за них платить вже не держава, а муніципалітет. Смс-повідомлення з кодом та відповідною сумою приходить батькам на телефон. Цей код можна використати в тому ж магазині канцтоварів для купівлі зошитів і не тільки.

На цьому «халява» закінчується, адже самі канцтовари – а їх у п’ятому класі необхідно чимало – потрібно купувати самостійно. Ціни на цей товар трішки «кусаються», але що поробиш?

Проте це був ліричний відступ. Повернемося до батьківських зборів, які, в принципі, й обмежилися інформацією про книги та список навчальних предметів, які буде опановувати мій син. Ось тут мені вже було цікавіше слухати. Адже у молодших класах усе обмежувалося лише чотирма предметами: португальською, математикою, природознавством та англійською. Зараз же список збільшувався майже втричі. Крім вже зазначених португальської та англійської мов та математики, додавалися «історія та географія», «природничі науки», «художня праця», «музична освіта», «візуальна освіта» (по-нашому, малювання), «громадянська освіта», «технологічна освіта» та «фізична культура». За бажанням раз у тиждень можна також відвідувати урок «релігійного виховання», уточню, католицького релігійного виховання.

Крім того, нам було запропоновано два гуртки на вибір: настільний теніс та плавання. Оскільки у басейн ми вже були записані, то вибрали пінг-понг. Потім ми дуже про це шкодували. Але це окрема історія. Пізніше з’явився ще один гурток з комп’ютерної грамотності, на який мій син з радістю записався, тим паче, що ноутбуком його також забезпечила школа.

Так, так. Вам не почулося. Батьки, діти яких не мають власного комп’ютера, на початку вересня залишають заявку з іменем учня та класом. А вже в кінці жовтня отримують новесенькі лептопи на весь період навчання у школі.

Вже почали заздрити португальським дітям? Не поспішайте! Адже жодні безкоштовні матеріальні речі не зрівняються з кількістю та якістю знань, отриманих у процесі навчання. І повірте, що недоліків у європейській освіті вистачає. Яких? Розповім вам далі. Проте, хочу зазначити, що все нижче сказане – то лише моя суб’єктивна думка. Умови навчання багато в чому залежать від типу школи та педагогів, які в ній викладають. Тому тут описуватиметься лише наш власний досвід.

Почнемо з учителів. Якісь випадкові люди, яким пощастило попасти на державну службу, отримувати одну з найвищих зарплат у країні та постійно на все скаржитися. Чи то на поганих дітей, чи на відсутність додаткового фінансування, чи на недолугих батьків. Всі ці скарги виливаються у так звані «протести». В основному вони відбуваються за дивним збігом обставин ближче до вихідних. А якщо якесь державне свято випадає на четвер, то чекай «греве» (той самий протест) у п’ятницю з ймовірністю 95%. Проте, на відміну від наших мітингів з транспарантами та гучномовцями, ці представники педагогічної спільноти просто відсипаються у себе вдома, подовжуючи тим самим свій уїк-енд. Що робити в цьому разі батькам, які працюють і не можуть відпроситися з роботи, щоб побути зі своїми дітьми, – мало кого обходить. Ледь не забула про ще один нюанс – дата протесту ніколи не оприлюднюється заздалегідь. Тобто, підготуватися не вийде! При всьому цьому вчителів навряд чи гризе совість за втрачений час, який міг би бути використаний на навчання. Звичайно, і тут є винятки. Іноді по телебаченню в новинах показують школи, де проходять реальні протести з конкретними вимогами від вчителів, учнів та їхніх батьків. Тут цілковито підтримую ідею відстоювати власні права та боротьбу за краще фінансування та покращення умов в освітньому закладі.