Історія 30. Заробляти навчаючись: міф чи реальність?

Коли з платними курсами нарешті було покінчено, переді мною постав вибір:

а) 3-місячне неоплачуване стажування у фірмі, яка, з вірогідністю у 90%, не продовжить зі мною співпраці по закінченню терміну;

б) пошук роботи за щойно отриманою спеціальністю, яка, чесно кажучи, не дуже мене надихала;

в) оплачувані державою професійні курси при центрі зайнятості.

Вибір, як на мене, був очевидним. Курси так курси! Не довго думаючи, я написала листа координатору і вже через день отримала на електронну пошту відповідь з повним переліком курсів на будь-який смак. Увесь цей список ділився на категорії, залежно від освітньої бази. Тож, якщо у тебе «за плечима» лише дев’ять класів школи, можеш вибирати між професією повара чи кондитера, перукаря чи електрика. Для власників сертифікатів з повною (12-річною) шкільною освітою пропонувалися офісні спеціальності – помічника бухгалтера, того ж «горезвісного відділу кадрів», адміністратора та готельного ресепшіоніста. Для мене ж, як для людини з вищою освітою, відкривалися ще більші перспективи, починаючи з програмування та закінчуючи іноземними мовами (іспанська та французька) за професійним спрямуванням.

Курси поділялися також на очні та дистанційні у форматі онлайн. Окрім того можна було вибрати між ранковими та вечірніми заняттями, залежно від обраної спеціальності. Кожен з курсів мав свою кількість годин, тому навчання могло тривати від кількох тижнів до року.

Найбільше ж мене спокусила матеріальна сторона. Адже на відміну мого попереднього, не досить вдалого досвіду, тут ти не віддаєш свої кошти, а, навпаки, заробляєш! Звичайно, сума є набагато меншою, ніж, навіть, мінімальна заробітна плата. Але ж і працювати не потрібно! Просто вчися – і заробляй гроші (від 5 до 11,5 євро в день). На каву з тістечком у будь-якому разі вистачатиме)))

Ознайомившись з усім списком курсів, вирішила все ж не відхилятися від раніше обраної мною спеціальності адміністратора відділу кадрів і доповнити її суміжною спеціальністю – помічника бухгалтера, враховуючи мій попередній досвід такої роботи у коледжі. Тож, не довго думаючи, я відіслала організатору лист із назвою бажаного курсу, підтвердження диплому та копію документу, що засвідчував мою особу і стала чекати на відповідь. А вона не забарилася. Вже через декілька днів я вже сиділа у віртуальній кімнаті платформи TEAMS, знайомилася з однокурсниками та викладачкою та «гризла граніт науки».

Чим же відрізнялися платні курси від безкоштовних? По суті лише оплатою. Крім того, мені чомусь здалося що наші нинішні педагоги якось більш вмотивовані нас навчати, ніж ті, яким ми віддавали 150 євро щомісячно. Парадокс? Можливо. Але і самі люди, які зі мною проходили цією стежкою знань, та й носії цих самих знань були доброзичливішими, мудрішими та відкритішими.

Нас було віддано у надійні руки чотирьох педагогів: двох жінок та двох чоловіків. Усі дуже різні, колоритні персонажі. Кожен з них мав свою методику викладання, свої особливості характеру та комунікативної майстерності.

Сюзана, перша педагогиня, з якою ми познайомилися, відразу створила у колективі дружню атмосферу і стала нам своєрідним класним керівником. До неї ми зверталися, якщо мали проблеми з необхідною документацією, організацією процесу навчання та оплатою курсів. Легка у спілкуванні, без жодних «заморочок», вона справляла ледь не найкраще враження із всієї педагогічної спільноти. А її яскрава латино-американська зовнішність та приємна посмішка довершували образ гарної викладачки. Розповідала вона нам про основи оподаткування, податкові декларації та систему бухгалтерського обліку. Звучить нудно? Так насправді й було! Якби не природня харизма нашої педагогині, міцний сон на цих заняттях мені був би забезпечений.

Нуно, досить молодий, завжди усміхнений викладач, з довгим волоссям, зовнішністю хіппі та позитивним поглядом на життя, прикував наші погляди з першого знайомства. Кумедний, з шикарним почуттям гумору та дотепними жартами, якими він підкріплював усю теорію, яку нам розповідав, він дійсно доносив до нас той матеріал, який нам слід було вивчити. Нуно вчив нас азам пошуку роботи, складанню якісного резюме, успішним технікам ведення співбесіди. Крім того, ми дізналися, як правильно спілкуватися з керівництвом, співробітниками та підлеглими, щоб донести до них свою думку і нікого при цьому не образити. От де не хотілося спати, так це на заняттях з нашим життєрадісним хіппі-викладачем.

Карла, метушлива жіночка, у минулому, мабуть, «кругла відмінниця», любила, щоб усе було, як «книжка пише». Починаючи від відмічання відсутніх та чіткого відстеження відведеного часу до впроваджених педагогічних технологій. Будучи юристом за спеціальністю, вона була наділена мистецькою жилкою. Адже на початку кожного заняття вона ставила нам музику для налаштування на подальшу працю. Незважаючи на складну тему «Комерційне законодавство», де я не розуміла і половини зі сказаного, Карла завжди мала короткі та влучні презентації, які й дозволяли справлятися з тестами та, як не як, отримувати хоч якісь пристойні бали.

І нарешті, Жозе. Чоловік передпенсійного віку, дуже і дуже занудний. От де хотілося спати найбільше. Калькуляція витрат, вирахування собівартості продукту чи послуги – ніби й звучить дуже наближено до заявленої спеціальності. Так воно в принципі і було. Але манера подачі матеріалу… Однотонність голосу та повна відсутність будь-яких емоцій… Такого викладу не витримав би навіть найбільший фанат бухгалтерської справи.

Наша група, яка спочатку налічувала двадцять осіб, вже через декілька занять зменшилася до десяти, через тиждень ми «втратили» ще двох, а через місяць «зникла безвісти» ще одна бразилійка. Отож, нас залишилося лише семеро. Таким складом ми пройшли через усі випробування двох із половиною місяців навчання і гідно протрималися до кінця.