Історія 28. Підсумки четвертого року життя за кордоном

Це був «цікавий» рік. Пандемія. Пошуки себе. Пошуки роботи. Знову себе. Сподівання на краще майбутнє. Освоєння нових горизонтів та затяжна депресія. Які ж висновки винесені з цього, четвертого року проживання за кордоном?

Нескінченна пандемія.

Іноді складається таке враження, що це ніколи не закінчиться. Постійні обмеження, маски, вакцинації. Доковідний період тепер згадується як щось нереальне. Повна свобода, яка тоді не цінувалася, жодних обмежень, живи й насолоджуйся! Цей же рік хоч і навчив терпіння, але, і разом з тим, виснажив нас від постійної тривоги та очікування якихось змін. Деякі позитивні моменти для себе я все ж можу відзначити. Але про це пізніше.

Робота на «наших» за кордоном.

Вище, швидше, сильніше! Такий девіз роботи на «наших» за кордоном. «Наші» – це такі ж, як і ми, емігранти (вихідці з пострадянських країн), але які приїхали сюди раніше, мають власний бізнес і вже міцно стоять на ногах. На роботу вони з радістю беруть своїх співвітчизників, адже знають, що ті будуть працювати на них як «бджілки», не нарікаючи ні на що. Тому починають «експлуатувати поповній».

Робота у фірмі, директором якої був представник однієї із «братніх» республік, забрала у мене багато чого. Час на сім’ю, моє моральне, психічне  і фізичне здоров’я, спілкування з дитиною, віру в себе... Той ритм життя, що очікував мене тут, після розміреного португальського ритму (до якого за чотири роки життя майже звикла) видався чимось екстраординарним. Той обсяг роботи, який я мала виконувати виходив за рамки моїх обов’язків і можливостей. Я втратила сон, почувала себе розбитою, пригніченою і виснаженою. І от настав момент (можна сказати – точка кипіння), коли я  зупинилася, зробила крок назад, зважила всі «за» і «проти» і зрозуміла, що кар’єра в успішній фірмі та непогана грошова винагорода – ніщо у порівнянні з твоїм здоров’ям, сімейним затишком і теплими обіймами твоєї дитини.

Робота у режимі part-time.

Шикарна можливість поєднати сім’ю і роботу. Часу витрачається не так багато, але якийсь невеличкий прибуток приносить. При моєму «плаваючому» графіку я могла присвятити час не лише родині, а й курсам, про які я вже писала раніше, і про які піде мова далі, а також творчості та заняттям спортом. Як не крути, море позитиву! Мінусом такої роботи можна назвати хіба лише той факт, що «реальні» гроші заробити за такого графіка і тижневого навантаження навряд чи вдасться. Й зароблені кошти – лише крапля в морі сімейного бюджету.

Курси.

Навчання за кордоном – цікавий процес. Енергозатратний, не дешевий і, в моєму випадку, такий, що НЕ приніс очікуваних результатів. Можливо, тут я дещо суб’єктивна. Звісно, хочеться вірити, що не скрізь працюють такі «спеціалісти», які без особливої скромності називають себе професіоналами своєї галузі. Думаю, що хтось дійсно може отримати якусь користь із професійних курсів. Для мене ж цей досвід, більшою мірою, виявився лише розчаруванням та невдало вкладеними коштами. Проте, залишаючись глибоко в душі оптимістом, хочеться вірити, що все в житті згодиться, чи не так?

Освіта дитини.

Ми так і залишаємося невдоволеними роботою нашої вчительки та спілкуванням з нею. Але куди ж ми від неї дінемося? Тому довчаємося. Закінчуємо початкову школу. Важко? Подекуди. Ефективно? Не завжди. Інноваційно? Я б не сказала. Проте в будь-якому разі краще усю шкільну програму проходити і вдома, не сподіваючись, що станеться диво і Ваша дитина засвоїть все без Вашої допомоги. З позитивних моментів – мій син у четвертому класі, окрім рідної української та російської, вільно володіє португальською і потихеньку засвоює англійську. А без знання мов зараз нікуди. Тож думаю, що ми на цифрі «чотири» не зупинимося!

Третя резиденція.

Нарешті отримали свою третю резиденцію! На цей раз – аж на три роки! І що найприємніше – не виходячи з дому! Без тригодинних черг та безлічі відсканованих копій документів. Все ж є користь від пандемії, яка змусила більшість сервісів, у тому числі й державних, перейти в онлайн режим. Як це сталося і з СЕФом (міграційною службою Португалії). Тепер поновлювати дозвіл на проживання можна дистанційно та всього у декілька кліків мишкою. Просто підтверджуєш свої дані, вносиш проплату і через два тижні отримуєш довгоочікувану пластикову картку (з невдало зробленим фото:)). Останні декілька речень прозвучали як рекламний слоган. Може мені у маркетинг податися? Як вважаєте?

Але це вже тема для наступних глав!