Історія 27. Part-time задля здійснення мрії

За останній рік мої життєві пріоритети досить кардинально змінилися. Я стала більше часу приділяти своєму здоров’ю: правильно харчуватися, включила в режим дня ранкову зарядку, домашні тренування та щоденне ходіння по 10 тисяч кроків. На жаль, останнє вдавалося виконувати не завжди. Навіть не так. Через погодні умови я не завжди мала змогу проходжувати заплановану відстань надворі. Тому доводилося міряти кроками нашу невеличку орендовану квартирку. Таке «ходіння по колу» не додавало наснаги, а навпаки, підсилювало бажання відмовитися від свого щоденного пішохідного марафону. І ось тоді у мене з’явилася мрія! Власна бігова доріжка. У будь-яку погоду, в будь-який час доби я могла б робити свої 10 тисяч кроків+.

Звичайно я відразу ж поділилась своєю мрією з чоловіком. І на сімейній раді було вирішено купити мені це омріяне «диво техніки». Тож ми поїхали на його пошуки. Але в магазинах нас чекало розчарування. Гарна та якісна бігова доріжка коштувала більше, ніж моя торішня місячна зарплата. «Ну, що ж, - сказала я собі, - стадіон так стадіон! Що поробиш?» Та й коханий мене теж відмовляти не став. Все ж така масштабна покупка могла помітно зменшити наш сімейний бюджет.

Але, як кажуть, коли є попит, тоді є і пропозиція. У моєму випадку все сталося через кілька місяців після «поховання моєї мрії». Мені зателефонувала колишня начальниця і гарна подруга, з часів роботи у приватній школі, Марта. Її помічниця з бухгалтерії пішла у декретну відпустку на пів року і вона вже три місяці намагалася самотужки впоратися зі всією роботою, яка на неї звалилася. Дирекція закладу не хотіла наймати нового працівника на такий короткий термін, але дозволила Марті узяти помічницю на режим парт-тайм, тобто на неповний робочий день. Вона зраділа такій можливості, а її вибір одразу зупинився на мені. На той час я вже навчалася на курсах адміністрування, але мала три вільних дні в тиждень і цілком могла попрацювати у коледжі. Ми підписали тимчасовий контракт, визначили години роботи в офісі та вдома (на дистанційці) й робота закипіла. Я, сповнена мотивації заробити за короткий термін кошти на свою бігову доріжку, з радістю ходила на роботу. Марта навчала мене легко і «безболісно»)). Її прості та ефективні техніки бухгалтерської науки навчили мене швидко виконувати роботу й полюбити цифри. Час на роботі спливав так швидко, що я й не помічала, коли робочий день закінчувався і потрібно їхати додому. І навіть півторагодинна дорога туди й назад не могла загасити мого запалу. А навпаки, дозволяла послухати чергову аудіокнигу або цікаве інтерв’ю з відомими людьми, та навіть вчити іспанську в Duolingo. Такий собі університет на колесах.

Найбільше ж мені подобалося у такому моєму суперрежимі, що часу на сина в мене теж було вдосталь (чого бракувало під час роботи з восьмигодинним робочим графіком). Я встигала забирати сина зі школи, не залишаючи його на «продльонці». Ми з ним успішно виконували домашні завдання, читали та навіть грали в настільні ігри. І на все це у мене була енергія!

Та найприємнішим бонусом була щомісячна грошова винагорода. Час збіг дуже швидко. Вже під Новий рік у нашій квартирі з’явилася омріяна бігова доріжка. Тепер я не переймалася погодними умовами й мала змогу проходити свої 10 тисяч кроків вдома у своє задоволення. Знання ж, які я винесла від цього робочого «інтенсивчику» будуть зі мною ще надовго. Та й любов до цифр, думаю нікуди вже не дінеться.

Щоб там не було, попри деякі незручності такої роботи (ранішні підйоми, тригодинна дорога, велика кількість виконаної роботи), я анітрохи не шкодую, що погодилася на цей парт-тайм. Адже найбільшою втіхою для мене все ж стало здійснення мрії (новесенька бігова доріжка) та своєчасна допомога подрузі, яка ще більше закріпила нашу теплу міжнародну дружбу!