Історія 25. Як працюється на «наших» у Португалії або моя тринадцята робота

Коли вдома сидіти мені, завзятому трудоголіку, набридло, я вирішила знову шукати роботу. Захотілося живого спілкування, підкорення нових кар’єрних вершин та додаткових коштів у сімейний бюджет. Шукати довелося недовго. Після вже стандартної розсилки резюме, я стала чекати. Пропозиції не забарилися. Ось що мені пропонували:

• онлайн-школа англійської мови
• колл-центр airbnb (teleperformance)
• робота помічником кухара у ресторані
• агентство нерухомості

А тепер про кожну пропозицію окремо)

Онлайн-школа англійської мови.

Плюси: робота дистанційна, досвід викладання мов маю, розклад роботи можна скласти самій.

Мінуси: надзвичайно низька оплата праці (3 євро за годину), цілий список безглуздих вимог до посади репетитора. А крім того, вчителювати – це не моє, хоч у мене педагогічна освіта колись і була у пріоритеті)))

Висновок: зваживши усі «за» і «проти», вирішила, що мій час та зусилля вартують більшого.

Колл-центр AirBnB (Teleperformance)

Дві співбесіди португальською та англійською, нескінченні анкети на визначення IQ, стресостійкості, комунікабельності та особистісних якостей… і весь цей втрачений час для того, щоб повідомити мені – цю позицію вже зайнято! Ну і грець з ними! Не дуже й хотілося вислуховувати нескінченні скарги незадоволених клієнтів.

Однак був і позитивний момент! Через низьку швидкість домашнього інтернету, нарешті ми змінили інтернет-провайдера. Ми давно цього прагнули, але все не наважувалися, адже у Португалії це справжній челендж. Здається, що підписуючи черговий контракт на 2-річний термін з компанією зв’язку, ти ніби йдеш на угоду з дияволом, продаючи й свою душу, і свої нерви. Щось комусь потім довести – практично нереально. А розірвання контракту супроводжується таким стресом та безсонними ночами, що коли нарешті цей день настає, він стає справжнім святом для всієї родини.

Але давайте краще повернемося до пропозицій на ринку праці.

Робота помічником кухара у ресторані

Плюси: графік з 8.00 до 16.00 з понеділка по п’ятницю (справжня рідкість у ресторанному бізнесі), привітний потенційний роботодавець, можливість обідати у закладі.

Мінусів я не встигла дізнатися, адже мені зателефонували з агентства нерухомості та запропонували роботу в офісі. Директор фірми – представник однієї з братніх пострадянських країн – шукав особистого секретаря та адміністратора зі знанням португальської, англійської та російської мов. Неприємним сюрпризом був шестиденний робочий тиждень, проте суботи оплачувалися за подвійним тарифом.

Пропонувалася мінімальна зарплата + доплата за суботи + кошти на харчування (перекривають податки) + відсоток від укладених агентами угод з клієнтами. Перспектива була привабливою. Директору я на співбесіді сподобалася (як і моє переконливе резюме) і він одразу запропонував мені посаду.

Головною проблемою тепер стало відшукати людину, яка б погодилася сидіти з моєю дитиною в суботу за прийнятну ціну. Як не дивно, бейбісітер знайшлася в той же день в одному з приватних закладів, де діти проводять час до та після школи. Обмінявшись контактами та домовившись про ціну питання, я дала згоду на роботу в агентстві.

Що ж безпосередньо входило в мої обов’язки?

1. Реєстрація у єдиній базі нових та потенційних клієнтів.
2. Розподіл їх між працівниками колл-центру.
3. Ведення двох електронних поштових скриньок – адміністративної та директорської.
4. Безпосереднє спілкування з агентами та партнерами (трьома мовами: португальською, англійською та російською).
5. Ведення сторінок у Фейсбуці та Інстраграм зі щоденним оновленням матеріалів.
6. Переклад трьома мовами інформації про той чи той об’єкт нерухомості та подальше створення рекламних продуктів з ним.
7. Робота особистим секретарем директора, що передбачало різноманіття щоденних завдань від кави та видруковування копій документів, до аналізу та перекладу контрактів.
8. Підготовка до міжнародної виставки нерухомості з усією, зв’язаною з цим, роботою.

Написавши увесь список своїх безпосередніх обов’язків і ще раз його перечитавши, здивувалася, як це я все встигала робити. Скажете, забагато? Я теж так думаю. Але це була лише моя особиста думка. Директор та його дружина очевидно так не вважали. Будь-яка спроба зменшити кількість щоденно виконуваної роботи зустрічала у них супротив. А намагання «відкрити очі» своїм роботодавцям про надмірний тиск з їхнього боку і величезний обсяг обов’язків закінчувався розмовою про мою особисту неорганізованість.

Невдовзі відсутність повноцінного відпочинку, пізні робочі дзвінки, моральне та фізичне виснаження та постійний стрес далися взнаки. Й мені довелося зробити рішучий крок і звільнитися. Виплати мені усі було зроблено, тому образи на мого колишнього шефа я в жодному разі не тримаю. Мабуть, дійсно, мені не вистачило «організованості»))) А ви як вважаєте?