Історія 24. Чи є життя після соцмереж?

Після чергового локдауну, коли нас було знову «випущено на волю», я переживала один із тих рідкісних підйомів, коли хочеться жити й творити. Я зайнялася своїм здоров’ям, багато ходила пішки, досліджувала чарівні куточки свого міста та регіону, відкрила для себе недорогі подорожі потягом і, в результаті побаченого, відкрила у собі талант фотографа-пейзажиста.

Я правильно харчувалася, накупила нового зручного одягу на два розміри меншого за попередній та дійсно відчувала якусь особливу легкість. Книжки та статті писалися з натхненням, а невеличкий блог про історію нашого життя за кордоном набував все більшої популярності.

Мій син також почав цікавитися здоровим способом життя, звертав увагу на калорійність того чи того продукту, а у супермаркеті завжди питав про вміст цукру у кожному смаколику. Я прищепила йому інтерес до ранкової зарядки, і він з ентузіазмом її зі мною робив. Ми пили багато води, наш раціон значно покращився і збагатився корисними продуктами, фруктами та овочами.

Мій чоловік завжди й в усьому мене підтримував, пишався мною і моїми результатами у творчості та у боротьбі із зайвою вагою. Приїхавши у чергову відпустку, він був приємно здивований змінами, які відбулися за час його відсутності, у моїй зовнішності та нашому способі життя.

І все б нічого: живи собі, радій життю, займайся тим, що подобається. Та де там! Адже завжди знайдуться «доброзичливці», які можуть зіпсувати усе дуже швидко. Так і сталося. У нашому випадку, це був «друг» мого чоловіка, який неоднозначно прокоментував мої «відверті» фото в Інстаграмі. Під «відвертими» малися на увазі світлини, де я позувала у легкому літньому одязі. Після цієї ремарки про такі коментарі, мені стало дуже і дуже неприємно. Адже я завжди вважала наш шлюб міцним і не думала, що якесь моє фото, зроблене тому, що я пишалася проробленою титанічною роботою над своєю зовнішністю, може підставити його під удар або і зовсім зруйнувати.

У результаті цього мною було прийнято рішення – видалення своїх акаунтів з усіх соцмереж!!! Чоловік не наполягав, та я знала, що так буде краще для всіх. Все ж, сім’я дорожче ніж визнання твоїх результатів іншими.

Хоч рішення далося мені досить легко, я і не уявляла, наскільки це вплине на моє подальше життя. Коли я вирішила розпрощатися з усіма соціальними мережами й цілковито закрити доступ до мого особистого життя, виявилося, що все, що робила до цього, перестало мати сенс.

Мій блог зі смаколиками та порадами зі здорового харчування надихав мене на щоденне створення нових рецептів корисних страв і десертів. Без нього готувати стало не в радість, а стояння біля плити нагадувало скоріше відбування обов’язку, ніж поле для творчості.

Інста-сторіс про долання поділки у 10 тисяч кроків із фотозвітом нових відкритих мною чудових та мальовничих місць також перестав існувати. У результаті чого, прогулянки стали просто «намотуванням» кроків, а фотографувати й зовсім перехотілося. Це стосувалося і заняття спортом. Зарядка робилася із внутрішнім примусом, а виконувати якісь челенджі взагалі бажання не було.

Створення книг та статей теж призупинилося, адже «писати у стіл» я не бачила сенсу. А читачів, яким ледь не щоденно викладала на своїй сторінці глави власної художньої книги, уже не було.

Все було якось сумно, руки опустилися – і у мене почалась депресія. Тривала вона близько місяця, поки я не вирішила, що з мене досить! Потрібно брати себе в руки, шукати роботу і знову ставати собою. Так у результаті й сталося. А що з цього вийшло, читайте у наступних главах.