Історія 23. Підсумки третього року життя за кордоном

Що за рік! Ніби і не сталося нічого життєво важливого, але ж яка переоцінка цінностей. Пошуки себе, невизначене майбутнє. Започаткування блогу про наші міграційні пригоди, дві написані художні книги. І стільки ще всього попереду… Які висновки я зробила з нашого третього року життя за кордоном, читайте далі.

Під час пандемії.

Цей рік став для мене найменш продуктивним у плані заробітку, і найпродуктивнішим у плані творчості та початку роботи над собою. Постійні обмеження через пандемію, нескінченні «локдауни» дали шанс переосмислити власне життя, час на усвідомлення основних пріоритетів, можливість приділити час родині.

Саме за цей рік я по справжньому відпочила від режиму 24/7, нескінченної гонитви за фінансовими здобутками та намаганням стати цінним працівником. Я вже не чекала слів вдячності за проявлений трудоголізм, не досягала кар’єрних вершин. Я просто жила. У цьому моменті. Тут і зараз. Дякуючи чоловікові, який самотужки забезпечував нашу родину фінансово, я нарешті зайнялася освітою сина, а також втіленням мрії стати письменницею.

А що потім?

А потім прийшов «ступор». Здавалося, мене вже нічого не могло надихнути. Тем для нових статей не було у зв’язку з обмеженням мобільності. Через неможливість вільно виходити з дому, знизився рівень фізичної активності. Мотивація творити і жити продуктивно повністю пропала.

Результат – затяжна депресія, набрані зайві кілограми, тотальне неприйняття себе як жінки, розчарування у творчості. Я усвідомлювала, що скоро дійду до точки невороття. І тут у голові почала визрівати ідея як все це змінити. Але сил для першого кроку не вистачало.

New Year’s Resolutions.

Як би це не звучало банально, я вирішила почати нове життя з 1 січня. Найдивнішим стало те, що Я ЦЕ ЗМОГЛА! Сидячи за святковим новорічним столом і відчуваючи тяжкість у шлунку від великої кількості щойно спожитої їжі, я сказала собі – ДОСИТЬ! Завтра ти починаєш нове життя! Як собі хочеш!

І я почала. Не відразу. Маленькими кроками. Спочатку була ціль – ходити! Щодня. І хоча б тисяч десять кроків. Потім додалася ранкова зарядка та щоденна норма випитої води. Ще через тиждень – підписка на фітнес-блогерів, здорове харчування, підраховування КБЖВ (калорій, білків, жирів та вуглеводів), свідома відмова від алкоголю та некорисних солодощів. Коли і цього стало замало, додалися тренування, збільшилася кількість щоденно пройдених кроків. Син, побачивши таке завзяття своєї мами, також не відставав, і невдовзі став моїм незамінним партнером на ранковій зарядці.

Результат – втрата зайвих кілограмів, зміна гардеробу. Самооцінка піднялася. А у тілі стала почуватися легкість. У домашньому меню з’явилося чимало нових рецептів. Моя дитина була у захваті від корисних та поживних смаколиків, які я сама і пекла щодня. З’являлися рецепти нових страв, способами приготування яких я почала ділитися у соцмережах зі своїми друзями та підписниками. Почали виникати ідеї нових книг та статей. НАРЕШТІ я вийшла із «креативної коми»…

Освіта дитини.

Цей рік був також нелегким у плані навчання. Нескінченні локдауни, шкільні карантини та дистанційне навчання. Довелося брати все у свої руки. Мова вчилася і вдосконалювалася, адже пояснити математику чи природознавство португальською не так і легко. Освоювалися нові дидактичні методи. Випробовувалося терпіння. Були і крики, і сльози… Куди ж без цього? Але в результаті син став одним з найкращих учнів у класі, самостійно робив домашнє завдання. З’явився інтерес до навчання та пізнання світу. Звісно, нам ще далеко до досконалості, але перший крок вже зроблено.

Так чи інакше, з будь-якої, навіть, здавалося б, безвихідної ситуації, можна винести, якщо й не позитив, то безцінний досвід, який у подальшому обов’язково знадобиться. Головне, не опускати рук! Дати собі обіцянку стати краще. Знайти однодумців, власну групу підтримки. Не зважати на негативістів та «диванних критиків». Просто йти вперед. З посмішкою. З високо піднятою головою. З вірою у краще майбутнє!