Історія 18. Цифри, гроші, три столи

Думаю, потрібно почати з ремарки, що успіх у будь-якій професії залежить від трьох основних факторів – компетентності керівництва, якості колективу і організації праці. У випадку з моєю роботою, ці три фактори якнайкраще поєдналися в одне ціле.

Свою безпосередню начальницю – головного бухгалтера – я полюбила відразу. Вона стала мені не лише хорошим учителем і порадником, але й подругою, близькою людиною. Марта, так її звуть, завжди була готова прийти на допомогу, підказати – адже досвіду роботи на такій посаді у мене ще не було. Тому вона всякчас намагалася пояснити складні моменти і нюанси роботи. Вона не стала заглиблювати мене в теорію чисел і банківської справи, а давала досить прості завдання, попередньо показавши на прикладі, як їх виконати з мінімальними витратами сил і часу. Робота, завдяки Марті, завжди була організована для кожного члена команди і тому робилася вчасно.

Окрім мене і моєї улюбленої начальниці, в маленькому затишному кабінеті знаходилося ще 2 людини. Першим був добродушний сивочолий чоловік, який завжди тримав нас у курсі всіх новин і веселив прочитаними в інтернеті жартами. В його обов’язки входила робота з постачальниками, оплата рахунків і покупка всього необхідного для школи. Робота була відповідальною, що часто позначалося на здоров’ї нашого шановного колеги і нерідко призводила до конфліктів поза колективом.

До нас щодня приходили «у справах» робітники кухні, канцелярії або господарської частини, приносили замовлення, які нашому сеньйору потрібно було обробляти, відсівати непотрібне і, в решті решт, купувати. Ми завжди намагалися йому чимось допомогти, але, як справжній чоловік, він любив все вирішувати сам, без сторонньої допомоги.

Крім нього, моєю колегою стала і друга асистентка головного бухгалтера, яка невдовзі після мого працевлаштування вийшла з декретної відпустки. Приємна, добра і весела дівчина, яка вела справи з батьківськими виплатами за навчання і факультативи. На ній також була велика частина кореспонденції з батьками і перевірка банківських рахунків. Спочатку, вона дуже обережно ставилася до мене, мабуть, боялася, що заберу її посаду. Але, не побачивши в мені конкурентки, вона заспокоїлася. Ми швидко подружилися й атмосфера в нашому маленькому кабінеті стала по-справжньому сімейною.

Чому я вже двічі зазначила розмір нашого кабінету? Тому що його площа не перевищувала 8 м2. Якщо врахувати, що в ньому знаходилося 4 працівники, 3 столи, 4 комп’ютери і 3 стелажі з архівом за 2 останні роки, то можете собі уявити, наскільки ТІСНИМ (в прямому сенсі цього слова) було наше спілкування. А якщо у нас були відвідувачі – простір зменшувався ще в кілька разів. Але, як говориться, в тісноті, та не в зневазі! І це для мене було вирішальним фактором.

Що ж входило безпосередньо в мої обов’язки? Я була відповідальною за архів – сортування всіх документів, обробка та внесення даних кожного платежу в комп’ютер тощо. Крім того, мені потрібно було виписувати накладні та чеки на внутрішні платежі (буфет). При оновленні бази даних, вручну «вбивалася» інформація про кожного учня, вчителя, працівника школи. Також доводилося виконувати дрібні доручення начальниці, на які у неї, через величезну зайнятість, не вистачало часу.

Хоч робота іноді й була монотонною, я від неї не втомлювалася. Адже мій робочий графік передбачав розподіл обов’язків в бухгалтерії і бібліотеці порівну. Тому, як тільки я зручно сідала за своїм комп’ютером і поринала у світ чисел і платіжних доручень, мені вже треба було бігти до своїх «любителів почитати». Загалом, нудьгувати не доводилося.

Обов’язків було настільки багато, що дні проходили на одному диханні, і дуже швидко хронічна втома почала пробиратися в моє життя ... З огляду на робочий графік, і півторагодинну дорогу з дому й додому, я перестала приділяти належну увагу дитині і чоловіку, що почало позначатися на успіхах сина в школі і брак спілкування з коханим. Вихід із ситуації, що склалася, прийшов, звідки не чекали – до нас у країну завітав коронавірус. Школи закрили, а ми з сином перейшли на дистанційне навчання. Часу на рідних стало набагато більше і якість спілкування покращилася. Адже правду кажуть – не було щастя, та нещастя допомогло!