Історія 17. «І тиша повинна бути в бібліотеці!»

Отже, після довгих пошуків роботи у великому місті, я влаштувалася у приватну школу бібліотекаркою.

Крім своїх безпосередніх обов'язків, я повинна була виконувати ще обов'язки коридорного (тривало це недовго, так як часу на підтримання порядку в коридорах не вистачало) та асистента головного бухгалтера (про це в окремій главі).

Відразу хочу зробити ремарку, що робота бібліотекара в цій школі перевернула всі мої уявлення про неї.

Бібліотека, насправді, виявилася читальним залом, де ніхто особливо книжками і не цікавився. В основному сюди приходили з наступних причин:

- «вбити час» на перерві,

- поїсти,

- попліткувати,

- пограти в ігри на мобільних телефонах,

- подивитися відео в YouTube, на комп'ютерах, що були у розпорядженні учнів,

- списати у однокласника домашнє завдання,

- і, лише ІНОДІ, почитати.

Все, окрім, хіба що, останніх двох пунктів, учням робити заборонялося. Тому мені часто доводилося виконувати роль «вишибали» (пам'ятаєте Мішу Галустяна і його номер в КВН «И тишина должна быть в библиотеке!» – ну ось приблизно це я і робила) і випроваджувати порушників дисципліни.

Про цей досвід можу сказати з упевненістю – стільки в житті я ще не кричала)) І це з моїм 10-річним педагогічним стажем! Найсмішніше, що крику цього, в більшості випадків, і чутно не було, так як діти кричали набагаааато голосніше))

Крім функцій «хранителя тиші й порядку», я була ще й інформатиком-консультантом, допомагаючи учням зі спецефектами у презентаціях, художнім оформленням рефератів і творчих робіт, а також обробкою зображень у графічному редакторі. А ще мені часто доводилося роздруковувати документи і фотографії різного роду, не тільки для учнів, а й для вчителів. Якраз ця частина обов'язків мені подобалася найбільше.

У коло наших з колегою обов’язків входило також виконання з дітьми тестів. В основному, це були діти з обмеженими фізичними можливостями, або ті, хто пропустив контрольну роботу в класі. У такі моменти в бібліотеці мала бути абсолютна тиша. Але так як робота з тестами відбувалася і під час перерви, то нам доводилося різними способами відганяти крикливий натовп від бібліотеки. Табличка на дверях «Тихо! Тестування!» на охочих прорватися всередину і «почитати» діяла малоефективно!

Найстресовішим періодом для роботи бібліотекара був спалах ГРВІ або грипу в школі, коли вчителі йшли «на лікарняний» і були змушені пропускати свої заняття. У такі дні бібліотека перетворювалася на аудиторію з цілим класом або двома відразу. Було чудово, коли вчитель залишав якесь завдання своїм підопічним і на якийсь час їх можна було контролювати. Але як тільки всі завдання були виконані (в основному, загальними зусиллями), ось і тоді починалася захоплююча гра «Хто першим виведе бібліотекара з себе».

От тут вже мої «улюблені» учні нічим не гребували! Починаючи зі 'ясування стосунків, традиційного крику і його пояснення: «просто тихіше говорити не вмію», і закінчуючи «непомітним» відкриванням або закриванням своїх ланч-боксів та шелестом етикеток від їжі під столами. У такі моменти моє око нервово сіпалося. Раз у раз, поглядавши на стрілки годинника, які ніби завмерли, я благала, щоб цей шабаш якнайшвидше закінчився. І думки мої були поруч з невчасно захворівшим викладачем, якому я від щирого серця бажала супершвидкого одужання.

Рятувалася я від стресу тільки на своїй другій посаді – в бухгалтерії, про яку розповім далі.