Історія 16. Як гондомарці у пригоді стали

Незважаючи на те, що я по життю, в цілому, оптиміст, після великої кількості співбесід я, все ж таки, почала впадати у відчай. З роботою не складалося. І це в одному з найбільших міст Португалії, де життя кипить і вдень, і вночі!

Насправді, завдання переді мною стояло надскладне! Потрібно було знайти таку роботу, де графік дозволяв би мені відводити дитину в школу і забирати з неї, а в суботу та неділю бути вдома, бо чоловік у вихідні працював.

Тому довелося переглянути свої погляди на критерії пошуку і зосередитися на професіях, які б відповідали і моїм знанням, і моїм запитам. Резюме були відправлені до всіх «мовних» шкіл міста, а, також, у компанії, зі зручним для мене робочим графіком. Проблемою залишалося моє недостатнє знання португальської та відсутність досвіду офісної роботи. Це робило мене непривабливим кандидатом для роботодавців великих фірм.

І коли думки про роботу почали потихеньку вводити мене в «маленьку» депресію, я зрозуміла, що краще розслабитися і просто відпустити ситуацію. І як не дивно – мені зателефонували!

Це була директорка однієї з «мовних» шкіл. Прочитавши моє резюме, вона була вражена моїм досвідом викладацької роботи, тому й призначила мені зустріч.

Все б було чудово, але ...

Щоб дістатися до офісу, потрібно було витратити півтори години свого часу (спочатку автобус, потім метро – дві пересадки, потім – знову автобус) !!! Ну а в дві сторони – всі 3 години !!!

Першою думкою було відмовитися від співбесіди! Але тут її наздогнала інша – більше пропозицій немає, тому, що я втрачаю? Вирішила все ж їхати на інтерв’ю.

І була приємно здивована: дружнє спілкування англійською та португальською, приємна атмосфера офісу, гарне ставлення. Все просто супер! Але знову халепа – графік роботи ну зовсім мені не підходив, адже мовні курси в основному проводилися у вечірній час!!! Однак директриса запевнила мене, що, якщо набереться денна група, мені обов’язково зателефонують. Крім того, у неї були зв’язки з сусідньою приватною школою, а там теж іноді з’являлися вакансії.

Розпрощавшись із потенційним роботодавцем, я вперше, за довгий час, відчула, що співбесіда, хоч і безрезультатна, все ж залишила в моїй душі приємний спогад.

А ввечері того ж дня, мені моя нова знайома знову зателефонувала. Вона повідомила, що в тій приватній школі, про яку йшла мова, з’явилася вакансія бібліотекара. І, що якщо я зацікавлена, то можу завтра поїхати до директора школи на співбесіду. Зрадівши такій можливості, я із задоволенням погодилася. На наступний день, в призначений час, я вже сиділа в кабінеті директора і відповідала на питання про досвід роботи та знання мови.

Що входило в мої обов’язки? Потрібно було підтримувати тишу, чистоту і порядок у бібліотеці, допомагати дітям із домашнім завданням (в міру можливостей), видавати учням потрібні книги і роздруковувати їхні реферати. Крім того, мені потрібно було ділити обов’язки з бібліотекаркою, яка там вже працювала. Зарплату пропонували, як зазвичай, мінімальну, але особливого фізичного навантаження не було. З огляду на ПОПЕРЕДНІЙ ДОСВІД роботи, це не могло не радувати. Наприкінці співбесіди, директор сказав, що зателефонує мені найближчим часом, якщо вважатиме мою кандидатуру найбільш підходящою.

Через дооовгі чотири дні очікування, він все ж вийшов на зв’язок і призначив другу зустріч. Я дізналася про свій робочий графік (з 9.30 до 18.30, вихідні: субота, неділя), познайомилася з облаштуванням школи і колегою-бібліотекаркою. Потім у секретаріаті мені дали список необхідних документів для відділу кадрів. За кілька днів я повинна була пройти медогляд і приступити до своїх безпосередніх обов’язків. Щаслива, що роботу все ж вдалося знайти, та ще й із графіком, що цілком мене влаштовує, я пішла готувати документи, щоб у результаті стати «Білосніжкою» для семи тисяч гномів.