Історія 13. Інструкція з отримання європейських водійських прав або як ми водійські права міняли

Із самих перших днів перебування в Португалії ми зрозуміли – без машини тут як без рук. Скрізь треба поїхати, вирішити якісь питання, скупитися та й до роботи добиратися своїми двома теж дуже довго. Одразу постало питання водійських прав. І у мене, й у чоловіка вже були наші українські посвідчення.

Будучи людиною свідомою, вирішила поїхати в ІМТ (інститут мобільності та транспорту) і проконсультуватися на рахунок зміни наших водійських прав на європейські. Просидівши 2 години у черзі, я на ламаній португальсько-англійській розповіла консультанту, що я від нього хочу. Він мені такою ж мовою пояснив, що їздити зі своїми правами я можу 3 місяці як турист, потім їх потрібно буде змінити на європейські. Але для цього необхідна резиденція. Після її отримання у мене є 90 днів для зміни прав без здачі екзамену на водіння. Прийнявши інформацію до відома, ми на певний час забули про заміну прав і почали займатися нашою легалізацією.

Зібравши протягом трьох місяців усі необхідні документи, ми подали електронну заявку на отримання резиденції. На сайті міграційної служби SEF відшукали бланк з номером нашого процесу, де було вказано, що наші документи прийнято до розгляду і роздрукували його. Тепер ми могли вільно пересуватися дорогами Португалії. Цей папірець унеможливлював виписування нам штрафів за водіння без європейських прав (тому чоловік возив його завжди з собою).

Отримавши наші перші резиденції, ми швиденько поїхали в ІМТ для подачі документів на зміну прав. Звичайно, перед цим був ще похід до медика для отримання довідки (безумовно не безкоштовний) і переклад тексту водійських посвідчень, завірений нотаріально (звісно теж платний).

Просидівши в черзі тепер уже 3(!) години і картаючи себе, що не пообідали, ми нарешті дісталися до столу консультанта. Вона сфотографувала наші втомлені очікуванням і зморені голодом обличчя, забрала усі документи і вітчизняні права, а також плату за зміну посвідчень.

Потім нам видали папірці, що підтверджували можливість їздити без водійських прав протягом 2 місяців, завірили, що жодних екзаменів здавати не потрібно (адже ми все зробили вчасно), і щасливих відпустили додому.

Та наше щастя тривало недовго. Десь через 2 місяці чоловік поїхав забирати права (бо вже закінчувався термін папірця з дозволом) і, знову просидівши в черзі кілька годин, дізнався, що екзамен здавати все ж таки доведеться. Виявилося, що легальність нашого перебування вони порахували не з дати, що була вказана в резиденції, а з дати отримання податкового номеру (а це було одразу ж по приїзду). Тому, за їхніми словами, 90 днів давно вже пройшли, і тепер потрібно йти на екзамен. Жодні аргументи на них не діяли – працівникам державних установ марно щось доказувати.

Чоловікові нічого не залишалося, як заплатити ще й за екзамен, а потім і за продовження дії папірця і чекати ЦІЛИЙ РІК(!) на лист з датою здачі екзамену. Я не подавала більше жодних документів, адже на той час не мала машини і не потребувала нагальної зміни посвідчення водія.

Коли мій чоловік все ж таки успішно здав екзамен і отримав свої права (через місяць після здачі), ми прочитали у Фейсбуці, що вийшов новий закон, який подовжив термін подачі документів на зміну посвідчень з 90 днів на один рік. Уявіть мою радість! І розчарування всією цією бюрократичною системою мого коханого!

Невдовзі з ІМТ мені прийшов лист з тією ж поправкою до закону і повідомленням про поновлення мого процесу. Через місяць і я отримала права, не зробивши для цього нічого)) Ось так починаєш розуміти, що справедливість все ж є на світі. І коли робиш усе правильно, а на твоєму шляху з’являються непередбачувані обставини, то рано чи пізно вони зникають, а ти отримуєш бажане. А може мені просто пощастило?)) Як вважаєте?