Історія 12. Підсумки першого року життя за кордоном

Коли минає певний проміжок твого життя, завжди хочеться проаналізувати, те, що з тобою відбулося, підсумувати зроблене.

Перший рік нашого перебування за кордоном був для нас не надто легким. Звісно, вирушаючи в іншу країну, ми не надто тішили себе ілюзіями, що все буде дуже просто. Ми розуміли, що труднощів не уникнути, що проблеми, які виникатимуть, вирішувати потрібно тільки нам, тобто були морально готові до випробувань. 

Рік нашого життя в Португалії минув, і хочеться окреслити наші основні позитивні досягнення за цей період. Зокрема, нам вдалося: легалізуватися (на це було кинуто всі засоби і неабиякі зусилля),  більш-менш адаптуватися до нових умов і зробити наше життя відносно комфортним.

Постановка цілей.

Приїхавши до Португалії лише з трьома валізами й, окрім одягу, не маючи більше нічого, ми розуміли, що потрібно потихеньку обживатися речами першої необхідності, господарськими дрібничками та побутовою технікою. Суми, достатньої для купівлі всього й одразу, не було, тому ми вирішили ставити собі невеличкі цілі і досягати їх. Отож, щомісяця, з кожної зарплати ми виділяли певну кількість зароблених коштів для покупки тієї чи іншої речі, переважно, побутової техніки.

Таким чином, через півроку у нас уже були: невеличка електроплитка, духовка, мікрохвильова піч, пральна машина, холодильник та дрібна кухонна техніка. Такі цілі надихали нас на роботу, вчили економити на непотрібних речах, заряджали позитивом.

Отримання першої резиденції.

Ця «пригода» тривала цілий рік. Дуже часто читаю в соцмережах, що люди перебувають за кордоном до 5-ти і більше років і до цього часу не мають резиденції. Чесно, я їх зовсім не розумію. Якщо зробити все правильно, то вже приблизно через рік ти відчуватимеш себе людиною(!) за кордоном. Крім того, не доведеться платити жодних штрафів і зекономити, таким чином, кошти на приємніші і корисніші речі.

Для цього потрібно зовсім небагато: за перші три дні по приїзду зробити відмітку про в’їзд у міграційній службі SEF, за три місяці знайти роботу з контрактом, оформити податковий номер, номер соціального страхування і до завершення цього терміну встигнути подати заявку в електронному форматі з прикріпленими копіями всіх документів. І чекати. 2-3 місяці – на розгляд вашої справи. Потім ще 6 місяців (а може й більше) – до подання оригіналів документів (після того, як вашу заявку розглянуть). А опісля – ще місяць, щоб нарешті отримати таку довгоочікувану резиденцію. Саме вона відкриє перед вами набагато більше можливостей і унеможливить (у разі дотримання португальських законів) вашу депортацію.

Це найенергозатратніший процес першого року проживання за кордоном, проте, потім відчуваєш, що твої зусилля були немарними.

Мовний бар’єр.

Я вже писала, як важко вчити мову, яку ніколи не чув і не використовував у своєму житті. Проте шалена мотивація з’являється при отриманні першої ж роботи або при візиті до державної установи, де тебе ніхто не розуміє. Втім, коли перші португальські слова зриваються з твоїх вуст і ти бачиш щиру посмішку носія мови у відповідь на твоє прохання чи запитання, коли вперше можеш захистити себе перед твоїми колегами по роботі, які насміхаються з твого нерозуміння їхніх розмов – все це дає сили рухатися далі, вчитися ще наполегливіше, студіювати підручники і мовні додатки в телефоні.

У результаті, через рік, ти можеш без особливих зусиль вирішити якесь питання у будь-якій державній установі, замовити улюблену страву в кафе, поспілкуватися з новими друзями (наживо чи по телефону) і,  навіть, відстояти свою позицію там, де це потрібно. «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина (Йоганн Вольфганг фон Ґете)» – чи не так?

Освіта дитини.

Коли потрапляєш за кордон з дитиною, завжди намагаєшся ставити її інтереси вище за свої. Тому ми старалися, щоб наш син не відчував дискомфорту, особливо у перші місяці нашого переїзду. Нам пощастило з сусідами – нашими друзями, адже вони завжди нас підтримували і допомагали. Один з їхніх синів був лише на рік старше за нашого, тому діти одразу знайшли спільну мову і потоваришували (що дуже тішило обидві наші родини). Хлопчик розмовляв і українською, і португальською мовами, тому для нашого сина адаптація до мовного середовища була поступовою і менш болісною.

Перші місяці у садочку трохи допомогли соціалізувати нашу дитину і в перший клас син пішов впевненішим у собі. З теплотою в серці згадуємо  нашу першу вчительку. Це вона прищепила нашій дитині любов до навчання і португальської мови. Крім того, з нашим хлопчиком займалася логопед і вже зовсім скоро він почав говорити і читати іноземною мовою на досить пристойному рівні. Все це пришвидшило процес пристосування його до нових умов, комунікації з португальськими дітьми  й отримання гарних оцінок.

Подорожі.

Коли моя подруга запропонувала нам брати свою машину задля знайомства з цією чудовою країною, ми залюбки погодилися. Далеко їздити все ж не ризикували, але центральну частину Португалії побачили майже всю. Про наші культурні та гастрономічні «знахідки» в кожному з міст цієї частини країни я обов’язково розповім у останньому розділі книги.

Але можу сказати одне – побачене нас вразило  і надихнуло на нові подорожі і відкриття (дивовижна природа, старовина архітектура, португальські смаколики тощо).

Звичайно, було у першому році й багато негативу, але не хочеться на ньому, як то кажуть, зациклюватися. Вважаючи себе почасти позитивною людиною, я намагалася пригадати все ж таки ті моменти, які якоюсь мірою будували траєкторію нашого життя, які рухали нас уперед, і які не дозволяють нам зупинятися на досягнутому зараз.