Історія 11. Дитячий садок за кордоном: за і проти

Коли ми переїхали в Португалію, моєму синові було 5 років – вік якраз «дитсадочківський». Тому, недовго думаючи, ми пішли в найближчу школу і попросилися до них. Так, так, саме у школу. Я нічого не переплутала, адже в Португалії дитячий садок зазвичай знаходиться у початковій школі. Це може бути, як окреме приміщення, так і спеціальні кабінети в самій школі.

Наша перша початкова школа знаходилася у сільській місцевості, тому була невеликою, але дуже охайною і чистою. Будівля школи мала три поверхи, класи були світлими і затишними. На території школи, обгородженої  двометровим парканом, знаходився дитячий майданчик і невеличкий стадіон.

На першому поверсі школи розміщувалися дві групи для дітей дошкільного віку і два перших класи. На другому і третьому поверхах - кабінети для учнів 2-4 класів. Наша група була забезпечена всілякою наочністю, іграшок було небагато, однак кожна з них мала освітню мету. Заняття проводилися в основному на м’якому килимі у загальному колі.

Окрім виховательки і нянечки в групі працювала ще помічниця виховательки для роботи з дітьми з обмеженими освітніми можливостями. У групі якраз була така дитина – дівчинка з синдромом Дауна, до якої дуже дбайливо і уважно ставилися.

Наша вихователька була не надто улесливою, в міру суворою, уважною до дітей і приємною в розмові. З моїм сином у неї відразу ж виникли проблеми, адже він не розумів жодного її слова, а також жодного слова її колег. Мої знання мови теж особливо не відрізнялися від знань моєї дитини, так що розмовляти про розвиток сина або його проблеми в садочку доводилося більше мімікою і жестами. Іноді я просто ствердно махала головою, вдаючи, що зрозуміла всю суть розмови.

Садочок починав свою роботу о 7.00. О 8.00 ворота школи закривалися і стороннім вхід на територію заборонявся до 16.30. Забирати дітей можна було лише після 16.30. Вважаю, це дуже позитивний момент, так як можна було не переживати за безпеку власного синочка.

Перебування дитини у португальському садочку мало чим відрізняється від українського: з дітьми тут проводять розвивальні заняття, діти граються, обідають в їдальні, багато часу знаходяться на свіжому повітрі. Однак їх тут не примушують спати (ліжечок немає зовсім), а ще о 10.00 та о 15.00 годині  у них ланч (невеликий прийом їжі). Батькам дозволяється покласти у рюкзак дитині печиво, йогурт, фрукти.

За якістю харчування тут пильно слідкують. Тому цукерки, шоколад та інші солодощі забороняються.

Обід складається з супу (суттєво відрізняється від традиційного українського), рибної чи м’ясної страви з гарніром, а також десерту (фрукт або желе). Моїй вибагливій дитині важко було звикнути до нового харчування, але з часом ми усі полюбили португальську кухню.

Мій син проходив у садок до літніх канікул і хворів всього 1 раз за 4 місяці. На мій погляд, показник відмінний, з огляду на весняну нестійкість погоди, контакти з іншими дітьми і перепад температур. Вважаю це заслугою персоналу дитсадка – політика оздоровлення, загартовування і гігієни працювала на відмінно.

Єдиним неприємним моментом для нас стала розмова перед канікулами з вихователькою. Вона наполегливо рекомендувала нам залишити сина в садочку ще на один рік для повної адаптації. Але в нашу групу ходили діти від 3 до 5 років, і більша половина з них теж говорити майже не вміла. Тому ми не погодилися залишати в цьому середовищі нашу дитину, вважаючи, що з однолітками він швидше адаптується і почне розмовляти португальською.

Як показав досвід, ми не помилилися! Перейшовши в перший клас, невдовзі мій син став одним з кращих учнів і почав говорити не гірше за своїх батьків.