Історія 10. «Розбуди мене в чотири» або особливості ранньої роботи

Коли я відпрацювала в кафе перший місяць, моя начальниця «ощасливила» мене тим, що я переходжу працювати на кондитерську фабрику. Не маючи попереднього досвіду у сфері випічки і хлібобулочних виробів, я була щиро здивована. Але пообіцявши мені велику зарплату, 6-годинний робочий день (але один вихідний на тиждень і одну вільну неділю в місяць), вона мене все ж переконала.

Першим шоком для мене був робочий графік – з 4.00 до 11.00  з перервою на сніданок і можливістю заробляти на додаткових годинах. Вставати рано, скажу чесно, я люблю – часу тоді вистачає на всі справи. Плюс, бути вільною після обіду – дуже приваблива перспектива. Принаймні, я так думала. Але в перший же день зрозуміла – тут є підводні камені.

Встати в 3 години ранку для першого сніданку (йти на роботу на голодний шлунок – це не про мене) дуже важко. А підняти чоловіка в 3.40, щоб відвіз мене на роботу (саму мене так рано він не відпускав), було ще важче.

Потрапивши додому після зміни, єдине, що хочеться – це спати. Алгоритм дії був такий: душ, обід, 2-3 години солодкого сну і тільки потім домашні обов’язки.

Начальник-француз, зрозумівши, що у мене немає ніякого досвіду роботи з випічкою, спочатку не сприймав ні моєї роботи, ні мене самої і вчити нічому не хотів. Це, зрозуміло, не прискорювало моєї адаптації до нових умов.

Але все ж були і позитивні моменти, після яких я могла, поклавши руку на серце, сказати, що це була найкраща робота в моєму житті.

Хоча мій робочий день починався дуже рано, але ж і закінчувався теж рано, й у мене була безліч вільного часу для вирішення будь-яких сімейних справ.

Коли син хворів, чоловік міг бути з ним вранці, а після обіду їхав на роботу. В другій половині дня з дитиною була я. Таким чином, не потрібно було брати лікарняного. Крім того, виплати заробітної плати завжди приходили на банківський рахунок вчасно.

Всі ранішні години роботи оплачувалися за подвійним тарифом, плюс, я могла переробляти в день 1-2 години, що в кінці місяця перетворювалося в приємний грошовий бонус. Тепер ми могли дозволити собі більше поїздок, походів у кафе і покупок у магазинах.

Колектив на роботі був дуже класний! Кондитерів зі мною було спочатку 4, потім – 5. Всі дуже позитивні, добрі люди, готові підказати і допомогти. Крім нашого цеху, на фабриці було ще 2 – випічка хліба й упаковка. Колектив був порівняно молодий і завжди знаходилося місце для жартів і пісень під увімкнене радіо.

Начальник, після двох тижнів роботи зі мною, змінив гнів на милість, визнавши, що вчуся я дуже швидко й у мене все виходить. Мені це дуже лестило і надихало на нові звершення. Невдовзі я стала найсумліннішим і найкращим працівником і правою рукою шефа.

Коли приходила додому, завжди пахла випічкою. Іноді приносила ласощі (які не мали належного вигляду для продажу), чим дуже тішила своїх чоловіків – цінителів солодкого.

Як тільки я звикла до свого режиму «Жайворонок» і до прекрасного колективу, через 3 місяці після початку роботи, начальниця приголомшила мене несподіваною новиною – я повертаюся на кухню кафе. Кухарка, яку я спочатку заміняла, розраховується, працювати немає кому, а у мене вже є досвід.

Поплакавши зі своїми колегами-подружками і попрощавшись з класним колективом, я повернулася на колишнє місце роботи. І хоч платити мені там стали більше, ніж спочатку, вставати так рано не доводилося, а вихідні і свята я проводила вдома – все ж пропрацювала на кухні я недовго і знову вирушила на пошуки кращого майбутнього.