Історія 9. Особливості другої роботи або Гордон Рамзі відпочиває

Другою роботою для мене стала кухня однієї з маленьких придорожніх кав’ярень, в якій в основному п’ють каву з випічкою (іноді обідають). А ще забезпечують гарячими стравами робітників фабрики, власником якої було моє безпосереднє керівництво.

Робочий графік тут мені подобався більше, ніж на попередній роботі (з 7.00. до 16.00), адже тепер я мала більше вільного часу ввечері. Проблемою була дистанція до роботи – 8 км. З огляду на те, що на той момент у нас не було машини, кілометраж був значним.

Тому спочатку чоловік на машині моєї подруги відвозив мене на роботу, а подруга забирала мене з роботи тією ж машиною. Неефективність такого транспортування відразу ж дала про себе знати. По-перше, доводилося оплачувати бензин, а це в межах 20-30 євро щотижня, що не боляче, але все ж било по гаманцю. По-друге, доводилося підлаштовуватися під робочий графік подруги, й часто чекати її від 30 хвилин до години, що теж не додавало вільного вечірнього часу.

Вихід із ситуації, що склалася, прийшов пізніше – ми купили мені велосипед. Шикарний транспортний засіб! Ніяких витрат на бензин. Свобода у пересуванні. Фітнес (16 км щодня). Можливість милуватися довколишньою природою. Час на прослуховування музики та аудіокниг вранці. Час на розмову з мамою дорогою додому.

Були й недоліки. Адже після 8-годинної робочої зміни на ногах, крутити педалями не так вже й легко. Крім того, завжди боїшся вантажівок, що з гуркотом пролітають повз тебе, і ти боїшся потрапити їм під колеса. Нерівномірність дороги з крутими спусками і підйомами теж не додає оптимізму. Але все ж це було найкращим вирішенням транспортної проблеми на той момент.

А тепер про саму роботу. Готувала я всього 2 страви – суп і м’ясну або рибну страву з гарніром. Але нагодувати мені потрібно було 50-60 осіб щодня (готові страви відвозили на фабрику). Працювала сама, без сторонньої допомоги. Тому з ранку доводилося робити бутерброди і тости для відвідувачів, одночасно готуючи основне меню. Крім того, я сама приймала товар (до 100 кг); робила заготовки: чистила овочі на суп (велике пластикове відро), розбирала до 12 шт. курей (за раз); чистила до 10 кг риби, маринувала до 10 кг м’яса – в залежності від меню; мила посуд і прибирала на кухні в кінці робочого дня. Іноді вибагливі клієнти просили зробити страви, яких не було в меню. І всі ці забаганки теж доводилось виконувати самотужки.

З моєю швидкістю роботи і попереднім плануванням вистачало часу навіть на невеличкий відпочинок. Крім того, у мене була законна півгодинна перерва на обід і дві десятихвилинні – на сніданок і полуденок. Меню на два тижні вперед писала власниця закладу і лише потім обговорювала його зі мною. Необхідний список продуктів складати теж доводилося мені.

На цій роботі розмовний рівень моєї португальської став набагато кращим. Співробітники допомагали мені з розумінням незнайомих слів, вчили новим. Клієнти, в основному, були одні й ті ж. Тому з часом навчилася готувати для них страви заздалегідь, враховуючи особливі запити завсідників кафе. Що їм дуже подобалося.

Колектив був молодий і веселий. Дівчатам, які працювали в залі кафе було не більше 23 років, з ними легко було порозумітися. Власниця ж була дуже норовлива пані. Завжди хотіла, щоб було так, як вона задумала, хоч це бажання і не завжди було обґрунтованим. Тому кожна її відсутність сприймалася усіма працівниками кафе як подарунок долі.

Незважаючи на позитивні моменти, що були у мене на цій роботі, негативні все ж переважили. Велике фізичне навантаження, невідповідність зарплати покладеним на мене обов’язкам, постійно невдоволене керівництво змусили мене відпрацювати термін до кінця контракту і піти, не обертаючись, сподіваючись лише на світле майбутнє.