Історія 2. Вибір країни проживання

Наш «брейнсторминг» почався з вибору країни проживання. Спочатку ми замахнулися на Канаду. На великому шматку ватману був намальований план передбачуваних витрат і список необхідних документів. Однак, переглянувши наш бюджет і усвідомивши усю суму, яку доведеться витратити, ми зрозуміли, що на пограбування не підемо, в лотерею виграємо навряд чи, а «щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне, а у нас грошей немає». Тому шикарна ідея поїхати в шикарну, але дуже вимогливу країну, разом з ватманом вирушила у відро для сміття.

Наступним вибором були Сполучені Штати. Чоловік подав документи в агентство, яке займалося візовою підтримкою і ми стали чекати звісток. Але і ця авантюра зазнала краху. Незнання англійської мови і відсутність поважних причин подорожі до США змусило мого коханого повернутися з посольства ні з чим.

Через інше агентство ми намагалися потрапити до Фінляндії або Норвегії. Але від такого задуму теж швидко відмовились, дізнавшись, скільки потрібно було вкласти грошей в оформлення документів. Адже гарантії, що ти кудись все ж поїдеш, не було зовсім.

Польщу ми відразу не розглядали як варіант, тому що наших співвітчизників там і без того забагато. Крім того, чоловік уже їздив туди за робочою візою і був знайомий з місцевими звичаями і обстановкою в країні. Ще однією причиною стало те, що зарплати там не дуже відрізнялися від наших в Україні, тому міняти «шило на мило» не хотілося.

Тоді ми почали розглядати інші європейські країни з теплим кліматом. Мій колишній однокласник одразу відрадив нас від міграції до Італії, так як на той час робота там вже знецінювалася за рахунок поповнення населення країни переселенцями з Азії. Тож і від цієї ідеї довелося відмовитися. Так ми і зупинилися на Португалії.