Розділ 2. Лауреати Нобелівської премії українського походження

Серед лауреатів Нобелівської премії є чимало українців, хоча й іншої національності. Найвища нагорода, заснована Альфредом Нобелем1, має понад 700 лауреатів у багатьох країнах. На жаль, Україна безпосередньо не представлена. Однак багато лауреатів Нобелівської премії є корінними українцями, які отримали нагороду в інших країнах.

Етнічні та корінні українці зробили значний внесок у науковий та культурний розвиток світу. Але Україна, з її родючими землями та талановитими людьми, а також розташуванням на перехресті торгівельних шляхів, завжди була мішенню для агресивних та могутніших сусідів. Щоб мати можливість досягти успіху, українцям доводилося переїжджати до центрів метрополій та грати за їхніми правилами. Саме тому українців у всьому світі знають як російських, польських, французьких та інших лауреатів Нобелівської премії.

Лауреатів Нобелівської премії вважають елітою людства. Шкода, що «українці були здебільшого поетами іноземної слави та акторами місцевої сцени», як висловився свого часу український письменник Борис Харчук2.

Хоча серед лавреатів Нобелівської премії поки що немає українців за громадянством, Україна — батьківщина десяти нобелівських лавреатів:

1908 — Ілля Мечников, фізіологія та медицина;

1944 — Ісидор Ісаак Рабі, фізика;

1952 — Зельман Ваксман, фізіологія та медицина;

1966 — Йосеф Шмуель Аґнон, література;

1971 — Саймон (Семен) Кузнець, економіка;

1978 — Петро Леонідович Капиця, фізика;

1981 — Роалд Гоффман, хімія;

1992 — Георгій Харпак, фізика;

2015 — Світлана Алексієвич, література;

2016 — Боб Ділан, література;

2022 — Центр громадянських свобод, премія миру.

1908

Ілля Ілліч Мечников (1845-1916) — український та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН. Народився Ілля Мечников в Україні, працював як в Україні, так і у Франції, помер у Франції. Оскільки Україна на той час була підпорядкована Російській імперії, вченого вважали громадянином Російської імперії. 1882 — відкрив явище фагоцитозу, тобто процесу поглинання і перетравлення клітинами організму чужорідних для нього частинок. На цьому відкритті засновані методи запобігання людей від інфекції. Відкриття було здійснене в лабораторії села Попівка. 1886 року спільно з Миколою Гамалією3 заснував в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (сьогодні — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І. І. Мечникова). У 1888 році емігрував до Франції. Луї Пастер4 запропонував Мечникову посаду в лабораторії свого щойно заснованого науково-дослідного інституту. 1888 року переїхав до Франції для роботи в Пастерівському інституті. Там він отримав лабораторію, займався загальнопатологічними питаннями, вивчав проблеми довголіття і ввів в медичний обіг термін «геронтологія», створивши однойменну науку. З 1905 року — заступник директора Пастерівського інституту. Мечников обіймав посаду начальника служби з 1888 по 1904 рік, а з 1904 по 1916 рік — заступника директора інституту. У 1898 році Мечникова було обрано до Американської академії мистецтв і наук. Ілля Ілліч відкрив механізми імунного захисту від бактерій та досліджував методи лікування холери. У 1908 році він отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини разом з німецьким лікарем і дослідником Паулем Ерліхом (1854-1915) за його внесок в імунологію як російський вчений (за громадянством). З початком Першої світової війни наукове життя зупинилося, що стало важким ударом для Мечникова. Він помер у Парижі влітку 1916 року. Урна з прахом великого українського вченого знаходиться в бібліотеці Інституту Пастера.

1944

Ісидор Ісаак Рабі (Isidor Isaac Rabi, 1898-1988) був американським фізиком єврейсько-українського походження. Рабі, який народився в Україні, отримав докторський ступінь у Колумбійському університеті в 1927 році, захистивши дисертацію про магнітні властивості кристалів. Після дворічного перебування в Європі він повернувся до Колумбійського університету як викладач, ставши професором кафедри фізики в 1937 році. Починаючи з 1930 року, Рабі проводив дослідження поведінки зв'язків протонів в атомному ядрі, на основі яких розробив метод детектування молекулярно-променевим магнітним резонансом (попередник ЯМР-спектроскопії). Саме у воєнні роки (1944) Рабі був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер». Ісидор Рабі, відмовившись від участі в Манхеттенському проєкті (розробка в Лос-Аламосі першої атомної бомби), разом з тим часто відвідував лабораторії центру й став консультантом «батька атомної бомби» Оппенгеймера. 1985 року в Колумбійському університеті на знак визнання заслуг вченого засновано кафедру фізики імені І. Рабі. 1967 року нагороджений премією «Атоми для миру».

1952

Зельман Абрахам Ваксман (Selman Abraham Waksman, 1888-1973) — американський біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1952 року. Американський науковець — виходець з України, заслужив право називатися «одним із найвидатніших благодійників людства». Протягом усієї своєї наукової кар'єри Ваксман завжди цікавився екологією ґрунтових мікроорганізмів та їхньою взаємодією. Він став провідним спеціалістом в області мікробіології ґрунту — науки, що із простого нагромадження уривчастих спостережень перетворилася на наукову дисципліну. У 1932 році Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулася до Ваксмана з проханням вивчити процес руйнування збудника туберкульозу в ґрунті. Він зробив висновок, що за цей процес відповідальні мікроорганізми-антагоністи. Ваксман першим використав термін «антибіотик». У 1940 році він виділив антибіотик і цитостатик актиноміцин А з ґрунтових бактерій, а в 1943 році — антибіотик стрептоміцин. У 1952 році він отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика проти туберкульозу. У 1950 році Ваксман став кавалером ордену Почесного легіону. Йому були присуджені почесні докторські ступені Льєзького та Ратгерського університетів. Він був членом Національної академії наук США, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового ґрунтознавчого товариства, Американського хімічного товариства та Товариства експериментальної біології і медицини.