Глава 13

– Ну ж бо, не роби вигляд, ніби не маєш ніякого відношення до того, що відбувається, – погляд мага ставав все більш страшним. – У твоєму серці теж повно куточків, які можуть заповнитися пітьмою. Тому не стримуйся, дозволь справжнім почуттям вийти назовні! Зізнайся, ти ж до смерті хотіла отримати хоч дещицю материнської любові і відчайдушно заздрила однокласницям, матері яких облизували чад уздовж і впоперек. А батько... Ти просто жадала назвати когось «тату», хай навіть першого зустрічного, аби й у тебе також, як у всіх «нормальних» дітей, була повноцінна родина, через що таємно ненавиділа матір і звинувачувала її в розвалі вашої маленької сімейної гавані і тому, що діти з повних сімей дивилися на тебе з жалістю та зневагою. Це все вона, твоя мати, через неї від вас пішов тато, вона холодна, зла, байдужа і дуже погана, бо від хороших чоловіки не йдуть. Саме так ти думала, адже я правий? Через неї ти росла у неповноцінній сім'ї, вона позбавила тебе нормального дитинства, а тепер виявилося, що ця лялька взагалі тобі не мати і матір'ю ніколи не була. Невже ти не розчарована? Невже не хочеш поквитатися з тими, хто грав твоїм життям та позбавив дитинства? Просто будь чесною, дозволь неприязні вийти назовні, дай ненависті проникнути в кожен куточок серця, простягни руку – і тоді ми разом... ти і я... ми станемо єдині, і ти, відкинута батьками, більше ніколи не відчуватимеш себе самотньо! І я теж не буду... – він простягнув їй долоню, продовжуючи гіпнотизувати пітьмою, що плескалася в погляді.

Така чорна, чарівна, чаруюча... Що він там каже? Протягнути руку? Дозволити залучити у вир темряви? Більше не почуватися самотньою? Хм-м-м... А й справді. Самотність жахлива штука. Коли ти, начебто, поруч із кимось, а насправді все набагато гірше, ніж якби справді був сам. Холод і відчуженість близької людини б'ють куди сильніше за байдужість когось стороннього. Ксенії потребувала лише дещицю уваги і материнської любові, а ще краще – любові обох батьків, але в неї нічого цього не було. Недоласкана, недолюблена, але так, завжди нагодована і тепло одягнена байдужим роботом, що видавав себе за її матір.

На краю свідомості майнула думка: «А де ж тоді моя справжня матуся і хто батько? Вони мене покинули? Чому ми не разом і як так вийшло, що до мене приставили ляльку? Хто це зробив? Хто контролював ляльку стільки років? Чи її просто запустили і видали довгограючу програму? І якби не падіння на слизькій доріжці і не зустріч уві сні з Янаром...»

Так, стоп, Янар! Якщо у Ксюші зараз не галюцинації, спричинені ударом об лід, і маг смерті справді існує, тоді Янар теж не плід її фантазії і не сон! А це означає, що в неї і справді є обраний, той, хто призначений долею... і кого вона зараз хотіла би бачити найбільше у світі. Так, вона не сама! Тепер у неї з'явився найголовніший у житті чоловік, який ніколи не дозволить почуватися самотньо. Що б не казав маг смерті, немає в них нічого спільного з нею і ніколи не було!

– Я не така, як ти! – вичавила дівчина. – І ніколи не буду! Ти... втілення зла, що грає чужими долями. Тобі подобається ламати людську волю і почуватися володарем чужих життів. Це не дракони, а саме ти справжнє чудовисько!

У Ксюші зуб на зуб не потрапляв від страху, але вона намагалася здаватися сильною. Куди сильнішою, ніж була насправді. Не можна піддаватися згубному впливу темного мага та його погрозам або не менш небезпечним солодким промовам.

– Я? Чудовисько?! – спершу Ксюші здалося, що її слова зачепили чоловіка, але потім раптом вираз його обличчя змінився. – А ти маєш рацію, так і є. І ти мене ненавидиш, еге ж? Дивись, що я з ними зробив, – указав він на медсестру та лікаря. – А скільки таких навколо... Давай я покличу ще кількох і накажу їм щось таке, а потім... Що мені з ними зробити, скажи? До чого змусити? Як вчинити з їхніми життями? Адже це такий простір для фантазії, не хочеш мені допомогти і що-небудь порадити?

– П-порадити?! – жахнулася Ксенія одній цій пропозиції.

– Може, комусь із них вийти у вікно? – натхненно продовжив маг. – Чи ступити під одну з цих швидко їздячих штуковин, які схожі на екіпажі без коней? О, чи можна прив'язати до шиї камінь і змусити зайти в річку... Ах так, є ще величезна кількість холодної зброї, якою можна порізати як себе, так і інших... Тут, у цьому світі, у мене стільки потенційних маріонеток, не здатних чинити опір моїй силі, так що я контролюватиму кожного і... О, що я бачу?! – вигукнув він, задоволений до неможливості. – Твій погляд змінився. Так, ось так, правильно, ненавидь мене, сповни серце темрявою і болем, піддайся мені і більше не відштовхуй мою силу, яка скоро проникне у тебе і з'єднається з твоєю сутністю.

Що за... Ні, нехай балакає, що хоче, їй не можна реагувати, не можна! Він не повинен перемогти, не повинен потягти її на свій бік і поневолити як цих двох, позбавивши волі і можливості чинити опір. Ксенія заплющила очі і закрила вуха руками. Ні-ні-ні, не слухати його небезпечні промови, не дивитися в очі, що іскряться темрявою, інакше його темрява потягне її за собою, проникне всередину, виїсть душу і зробить такою ж безвільною маріонеткою, як лікар і медсестра. Тоді шансів на порятунок уже не буде, та й взагалі нічого не буде. Тому вона має врятуватися, має вижити і залишитися собою, а ще дочекатися... дочекатися Янара. Будь-що зустріти його знову.

«Не піддавайся цьому скупчення мороку, не піддавайся йому! – вмовляла Ксюша себе. – Ти не така, не така», – примовляла подумки, борючись із пітьмою, що підступала.

Янар, треба думати про Янара! Так, саме в ньому її спасіння. У його дивовижних очах, у теплому погляді та обережних дотиках. У тій делікатності, з якою він завжди до неї ставився, у його повазі до обраниці як особистості. Ян розуміє, він не кроїть Ксю під себе, дозволяє бути собою і віддає данину менталітету, в якому вона виросла. У відповідь просто просить прийняти правила гри нового світу, бо без цього не вижити. Так, вижити, їй потрібно вижити та побачити його знову. Побачити і сказати, як вона сумувала і наскільки сповнена радощів, що доля дозволила їм зустріти одне одного, нехай вони навіть виросли у різних світах.