Янар готовий був зірватися з місця і кинутися до Каяра в ту саму мить, як почув стогін друга, але його зупинив стукіт у двері. Так, Ян собі не належить, на ньому лежить відповідальність за Кінарію, і так просто залишити прикордонні землі не можна. Тим паче, коли ворог практично біля воріт.
– Так, генерале, заходьте, – дозволив правитель, почувши за дверима голос Лайтрейна. – Ви дуже вчасно.
– Я хотів дізнатися, які будуть розпорядження, якщо… – почав той.
– Якщо послідовники смерті таки ризикнуть до нас поткнутися, то стояти до кінця! – кулак Дартрейна опустився на стіл, нещодавно принесений до зброярні, за яким і сидів дракон. – Торійці не повинні просунутися далі! Я зараз вирушаю за підкріпленням і перевірю, як справи у столиці. Якщо хоча б одна темномагічна сволота зайде на нашу землю, дайте мені знати.
– Вас зрозумів, володарю! – генерал вийшов.
Почувши за дверима звук його кроків, Ян ступив у нашвидкуруч відкритий портал і опинився в самій гущавині Мортенського лісу, де побачив Брайтрейна, який мало не скорчився на землі. Його підлеглих поряд не було, а сам намісник захистився бар'єром, щоби інші не бачили, в якому він стані. Тільки Яну Брай дозволив бачити себе таким уразливим.
– Каю! – вогненний опустився на землю біля друга і зазирнув у його повні болі очі.
– Це… п-почалося поступово… – просипів той. – Відчуття с-стали н-накатувати… все с-сильніше і сильніше…
Зрозуміло. Здається, Ксенія, залишаючи Зеріс, якимось чином змогла послабити бар'єр над укриттям, завдяки чому Каяру таки вдалося відчути свою аіру, і не просто відчути, а й перейняти на себе те, що вона відчуває. Схоже, зв'язок цих двох ще міцніший, ніж можна було припустити.
– Ти можеш визначити, де вона зараз? – Янар допоміг Каяру сісти і спертися на стовбур дерева.
– Дуже невиразно. Все з-заполоняє біль... – простогнав той. – Але я спробую… – і прикрив очі, намагаючись зосередитися.
Ян підвівся, трохи відійшов, приймаючи вхідний виклик з артефакту зв'язку, і всміхнувся. Ну нарешті! Залишалося сподіватися, що розвідник, надісланий для того, щоб докладніше дізнатися про народження та дитинство Лірани Трайдер, приніс хороші новини.
– Доповідай, – наказав Ян Стейру, який, отримавши необхідні координати, майже миттєво матеріалізувався на галявині та опустився на коліно. – Тобі ж є чим мене врадувати? Мені потрібна вся інформація, навіть те, що може здатися дрібницею...
Шпигун, підкоряючись жесту правителя, випростався і покосився на стогнучого Каяра:
– Я... можу говорити прямо?
– Так, – кивнув Ян, – сіер Брайтрейн теж зацікавлена особа в цьому питанні.
– Я знайшов повитуху, яка була при народженні сіери Трайдер, – почав Стейр. – Довелося сунути ніс у чужу брудну білизну і позолотити руку найнезговірливішим, але врешті мені вдалося дізнатися місцезнаходження матінки Терези, як всі її називають. Вона дуже не хотіла, щоб її знайшли, але...
– Думаю, у неї були на те вагомі підстави, – правильно зрозумів дракон.
– Дуже вагомі, – підтвердив розвідник. – Вона була дуже налякана і спочатку прийняла мене за одного з тих, від кого тікала.
– Сподіваюся, ти вдосталь наповнив її гаманець золотом і прогнав колишні страхи? – посміхнувся Дартрейн.
– Я був досить щедрий, щоб вона погодилася особисто зустрітися з володарем і все розповісти. Гадаю, вам варто самому її розпитати і дізнатися всі подробиці, – Стейр знову покосився на Брайтрейна, що охнув.
– Ти маєш рацію: інформацію краще отримувати з перших рук, – вирішив Янар. – Каю, ти як, протримаєшся ще трохи? Можливо, те, що я зараз дізнаюся, допоможе нам відшукати... того, кого ми шукаємо...
– Я що, с-слабак який?! – миттю обурився крижаний. Втім, він майже одразу застогнав і додав менш браво: – Протримаюся, в-володарю. Знову спробую п-промацати околиці і...
– Добре, я повернуся так швидко, як тільки зможу.
Ян зробив крок у відкритий Стейром портал і опинився на узліссі. Старий будиночок, який примостився неподалік, був єдиним видимим житлом і ясно говорив про те, що його господар чи господиня прагнуть усамітнення. Для пристойності постукавши кілька разів у місцями розсохлі двері, правитель Кінарський нахилився, щоб не вдаритися головою об низький одвірок, і увійшов до убогої оселі. Сказати, що мешканці будинку потребували грошей, – нічого не сказати. І все-таки все старе начиння і меблі були чистенькими і доглянутими. Тож, якщо Ян отримає в цьому скромному житлі цінні відомості, то не поскупиться і додасть до того, що виклав Стейр, солідну винагороду, аби суттєво покращити умови проживання таких охайних людей.
– Ем-м-м... Володаря вітаємо... – ніяково вклонилася невисока старенька.
– Мир вашому будинку, – ввічливо привітався Ян. – Гадаю, ви маєте що мені повідомити?
– Ой розповім, все як є розповім, – відразу закивала жінка. – Та ви сідайте, вашесть, хоча в мене тут не під вашу важливість все облаштовано...
– Нічого, я постою, – змірявши поглядом напівзламаний стілець, відмовився дракон і кивнув шпигунові, щоб допоміг сісти на перекошене ліжко самій старенькій, яка ледве трималася на ногах. – Ви розповідайте... Сіер Трайдер і його... і жінка на ім'я Ліара. У них народилася дитина. Що ви пам'ятаєте? Як усе було?