Глава 5

Ксенія намагалася зрозуміти, що відбувається і де вона знаходиться, але тьма, що згустилася, заважала огляду і не дозволяла озирнутися. Якщо це і є пекло, то тут не так вже й спекотно, та й котлів із киплячою смолою та грішниками, що в них потерпають від мук, зовсім не бачити. Так тут взагалі майже нічого не можна побачити, крім ніби живих згустків темряви.

– Де я? – за інерцією запитала Ксю.

– Там, де повинна бути вже давно: в моїй владі, – з готовністю відгукнулася тьма.

– Значить, я... таки померла? – голос дівчини здригнувся.

– А ти хотіла б померти?

– Зовсім ні! – тут же заперечила Ксюша, яка, будучи безтілесним духом, висіла в повітрі і почувалася дуже дивно. – Але...

– Тоді до чого зайві хвилювання? – запитала пітьма. – Хіба тобі зараз погано?

– Н-ні, мені... Я... нічого не відчуваю, зовсім нічого... Але Лірана... – знову розхвилювалася Ксенія. – Адже вона залишилася там, їй зараз дуже погано! Мені потрібно повернутися, я повинна...

– Повинна «що»? – глузливо перебила тьма. – Що ти можеш? На що здатна самостійно? Хіба ти в силах комусь допомогти?

– Але треба хоча б спробувати...

– Годі тобі лицемірити, – відмахнулася темрява. – Зізнайся, ти ж радієш, що зараз тут, а не там... і не відчуваєш всього того, що з нею відбувається.

– Я не...

– Ти ж насправді щаслива, що більше не відчуваєш болю і страждань, що все залишилося позаду, – продовжувала під'юджувати тьма. – Не соромся, кажи як є, тут тільки ти і я...

– Та хто завгодно зрадів би, якби уникнув болю і страждань! – вигукнула Ксюша. – Але це зовсім не означає, що я...

– Означає, звичайно означає! – перебила тьма. – Нехай страждає хтось інший, аби мені було добре... Всі так думають, це в природі речей і дуже властиво людям.

– А сам-то ти хто, якщо так презирливо говориш про людей? – перейшла в наступ дівчина, якій вже остобісіло, що її спроби порозумітися зводили до ролі жалюгідних виправдань, немов вона і справді повинна відчувати за щось провину. Але ця незрозуміла сила так давила і придушувала, що поза волею змушувала відчувати себе винуватою у всіх смертних гріхах, як уже скоєних, так і всього лише задуманих. Та що за чорт?!

– Хто я? – глузливо поцікавилася пітьма. – Не прикидайся, ти ж і так знаєш відповідь на це питання. Така розумна дівчинка вже повинна була все зрозуміти... і прийняти.

У Ксю дійсно з'явилися деякі припущення, але було занадто страшно думати, що вони підтвердяться. І все ж...

«Господи, так і є!»

Сяк-так звикнувши до темряви, вона таки розрізнила якусь подобу чоловічої фігури, зіткану з хмари темряви, фігури з примарними крилами... тієї самої, яка переслідувала її уві сні! І яку Ксенія вже бачила наяву, там, в підвалі магічної академії під особистою лабораторією Янара. Це той самий полонений, який налякав її самою своєю присутністю, тягнув до неї щупальця темряви і обіцяв зробити своєю або саму Ксюшу, або її гіпотетичну дочку. Ну, дочка-то поки що знаходиться тільки в проекті, а от сама Ксенія дійсно зараз у тенетах цієї істоти, ким би там вона не була...

Хвиля жаху, відчута дівчиною в підземеллі біля зачарованих кованих дверей, через які сочилася тьма, знову підняла голову і нахлинула з нещадною невідворотністю. Адже тепер, судячи з усього, душа Ксенії перебувала не біля в'язниці, де мучився моторошний бранець, а всередині! А це означає, що немає більше того бар'єру, який хоч якось від нього захищав, немає перешкод, які завадили б йому...

«Ні-ні-ні! – дівчина пза інерцією позадкувала. – Як мені звідси вибратися? Куди бігти?»

– Далеко зібралася? – припинила тьма спробу жертви відлетіти подалі. – Хіба ми з тобою завершили розмову? Неввічливо відповідати грубістю на люб'язність майбутнього чоловіка...

– Н-на люб'язність к-кого? – пискнула Ксю.

– До чого непотрібне кокетство?! – зітхнула темна фігура. – Ти все правильно розчула. Не примушуй мене повторювати очевидні речі.

– Ц-це з як-кого часу вони раптом стали оч-чевидними?! – вичавила Ксенія, все ще сподіваючись, що у неї просто звукові галюцинації.

– З тиого самого, як ти тут опинилася... – з готовністю відповів напівпримарний співрозмовник. – Якби мені не було за що зачепитися, ти б сюди не потрапила.

– І... з-за що ж ти зачепився? – Ксенія намагалася тягнути час, паралельно продовжуючи задкувати і намагаючись збагнути, як вибратися з цієї страхітливої ситуації. – Н-не думаю, то у нас із тобою є щось спільне.

– Ну ж бо, не прикидайся... Адже я відчув у тобі цю темну радість, коли ти зрозуміла, що твої страждання закінчені і замість тебе буде страждати хтось інший, – не вгамовувався темний маг (чи ким там був цей індивід?), продовжуючи наближатися. – Темрява... вона є в кожному серці, навіть у твоєму. А це означає, що я можу читати в серцях і бачити все те, що люди лицемірно хочуть приховати. Насправді ти зовсім не хороша дівчинка. Ти погана, така ж, як і я. Ми з тобою однакові...»

Тепер він був зовсім близько, лякаючий до тремтіння, і викликав лише одне бажання – безслідно зникнути.

– Н-ні, я не така, як ти! – Ксю знову позадкувала, прагнучи опинитися від нього якнайдалі. – Я п-просто відчула полегшення, що мені більше не буде боляче, але зовсім не раділа, що Лірана зайняла моє місце. Я не хочу, щоб їй було боляче, не хочу!