Глава 1

КНИГА ДРУГА

Глава 1

Він переслідував її, цей чоловік в чорному плащі, що приховував фігуру. Лякаючий, страшний до непритомності. Чорні крила темряви стелилися у нього за спиною, парили на потоках вітру, складаючись в химерні фігури, висіли брудно-чорним серпанком, змінювали форму, але все одно були схожі на крила. Від нього віяло жорстокістю і смертю. Він наближався, впевнено, невідворотно, і, здавалося, все живе вмирало під його важкою ходою. Так ось вона яка, магія смерті. Холодна, відчужена, байдужа до чужих страждань, нещадна...

«Н-не підходь!» – хотіла вигукнути Ксенія, але горло не слухалося. Вона хотіла відповзти, однак тіло не зрушило з місця, немов його паралізувало. Маг смерті був уже зовсім близько. Ступив до неї один раз, другий. Ближче, ще ближче...

– Ти впевнений, що це вона? – крізь пелену страху і темряви долинув до Ксюші голос того, кого Джерсіс назвав Дорном.

– Я в таких речах не помиляюся, – холодно відповів йому Борн.

Ксю поступово приходила до тями. Здається, вона знову втратила свідомість, коли понівеченого хлопця розвіяли прямо у неї на очах. Просто розвіяли практично без сліду, перетворивши на сірий пил, а той хрипко стогнав крізь надітий кляп, поки ще міг, а потім його голос замовк під смішок Дорна:

– Нарешті замовк. А то він сьогодні так кричав, що мене це дуже втомило.

І тепер, коли жахлива реальність знову обрушилася на дівчину-пташку, чорна туманна фігура вже не здавалася такою вже страшною, бо залишилася там, в дикому мареві напівсну -напівнепритомності, а ось ці дві чоловічі фігури нехай і не володіли магією смерті, були тут, зовсім поруч. І явно мали намір поспілкуватися з майбутньою жертвою.

– Ну? І чому ти так довго? – глянув на Борна мічений.

– Май совість! Поки я там справою займався, ти тут розважався, – буркнув маг, що тримав клітку із Ксюшею.

– У тебе на одязі кров, – зауважив його співрозмовник. – Щось пішло не за планом?

Борн потер плече:

– Це привіт від Брайтрейна. Привіт, за який я змушу його вмитися кривавими сльозами, коли побачу наступного разу.

– Але це станеться не раніше, ніж я передам свій привіт Дартрейну, – доторкнувся Дорн до обпаленої щоки, і відразу стало зрозуміло, хто в свого часу так його «ушляхетнив». – Він буде вмирати довго і болісно, борсаючись у калюжі власної крові, обіцяю. А поки що... чому б нам із тобою не зайнятися дівчинкою, яка чомусь так дорога цим крилатим покидькам?

– Яне, та ти з глузду з'їхав! – вигукнув очікуючий на нього у вітальні Сандар. – Чому не в ліжку?! Де ти був? Ти зовсім спав із лиця.

Володар, що вийшов з воронки порталу, разом відчув слабкість, коліна ледь не підкосилися. Він важко сперся об стіну і опустив голову, справляючись з наступом нудоти. Все-таки на побудову порталу знадобилося більше сил, ніж Ян розраховував. Прокляття, чому він став таким слабким?!

«Може, тому, що ти ледь не дав дуба? – єхидно поцікавився внутрішній дракон. – Не забувай, ти вижив тільки завдяки моїй крові».

Тут він має рацію, нічого не вдієш, як не прикро це визнавати.

– І? – не вгамовувався генерал. – Довго ти будеш собою стіну підпирати? Швиденько в ліжко!

– Не пам'ятаю, щоб наймав тебе в якості особистої няньки, – відмахнувся вогненний, який дуже не любив, коли хтось указував йому, що робити.

– Тоді, можливо, мені шепнути овдовілій володарці, що ти порушив постільний режим?

– От тільки матінку сюди не приплітай, – скривився Янар і покліпав, щоб відновити ясність зору.

– Яне, ти що, настільки нам не довіряєш? – спробував образитися Сантрейн. – Ми все зробимо, прочешемо кожен куточок Кінарії, а ти повинен лежати і відновлювати сили.

– Ти в свом розумі?! – правитель різко відштовхнувся від стіни і похитнувся, але втримався на ногах. – Як я можу лежати та відпочивати, коли моя аіра... коли її в цю саму мить можуть... – він не закінчив і з силою закусив губу. Біль протверезив, змусив заспокоїтися і мислити раціонально. Якби сталося найстрашніше, він би це відчув, напевно, значить, ще не все втрачено, є шанс встигнути вирвати її з лап покидька-чоловіка.

– Янаре, я уявляю, що ти зараз відчуваєш, але ж ти звалишся через три кроки, якщо хоч трохи не відлежишся, – продовжував вмовляння друг .– Я пришлю цілителя. Інакше ця отруйна магія продовжить тебе роз'їдати. У такому стані ти точно нікого врятувати не зможеш, ні свою обраницю, ні навіть себе.

– Я відчуваю, як вона боїться, Сане, – голос Янара здригнувся. – Її страх врізається в мою душу гострими голками і ріже мене зсередини, розумієш? Хоча як ти можеш зрозуміти?! – гірко вигукнув він. – Зараз мене зрозуміє тільки Каяр, тому що відчуває те ж саме. З сіерою Трайдер, з нашою аірою, відбувається щось погане... І я готовий дряпати стіну від безсилля і неможливості хоч якось їй допомогти!

– Стіну роздряпати ти завжди встигнеш, а зараз хоча б сядь, – Сандар подолав слабкий опір правителя і змусив його опуститися в крісло, після чого активував цілющі чари. – Не хочеш цілителя, давай хоча б я тебе трохи підлатаю. Сам ти поки на це не здатний, і так стільки сил втратив.