Розділ 5

РУСЛАН

Глухий бас бив по вухах, вібруючи десь у грудях. VIP-ложа закритого клубу «Едем» потопала в червоному неоні та густому димі дорогих сигар. На сцені за броньованим склом звивалися жіночі тіла, ідеальні, пластичні, куплені на цю ніч. Одна з танцівниць, струнка брюнетка, терлася стегном об моє коліно, намагаючись зловити погляд, але я навіть не пам'ятав її імені. Вона була просто фоном. Як і все навколо. Я зробив ковток чистого віскі, відчуваючи, як алкоголь обпалює горло.

– Ти сьогодні якийсь відсутній, Сікорський, – Влад, мій давній знайомий і партнер по тіньовому бізнесу, випустив струмінь диму і хитро примружився. – Дівки зі шкіри пнуться, а ти дивишся крізь них, ніби плануєш черговий віджим бізнесу.

Артур, який сидів навпроти з келихом віскі, тихо засміявся.
– Здається, наш хижак нарешті знайшов здобич, яка не стрибає йому в руки сама.

Я ліниво відсторонив танцівницю жестом руки. Вона слухняно відійшла, звільняючи простір.
– Завадська, – рівно вимовив я, смакуючи це прізвище на язиці. Воно мало присмак дорогого вина і терпкого полину. – Єва Завадська. Гаряча штучка, якщо зняти з неї цей діловий панцир.

За столом на мить запала тиша, яку розірвав гучний сміх Влада. Він навіть поперхнувся димом.
– Завадська? Серйозно? – Влад похитав головою, витираючи сльозу, що виступила від сміху. – Руслане, ти збожеволів. Це ж льодовик у спідниці. Вона знає собі ціну і ненавидить тебе так, що швидше вип'є отруту, ніж ляже з тобою в ліжко.
– Вона неприступна, Рус, – підтримав Лютич, стаючи серйознішим. – Їхня сімейка досі впевнена, що ти прибрав старого Завадського. Євка тобі не по зубах. Навіщо тобі цей головний біль? У Києві сотні жінок, які зроблять усе, що ти скажеш, ще до того, як ти клацнеш пальцями.
– Мені не потрібні сотні, – я покрутив келих у руці, спостерігаючи, як бурштинова рідина відбиває червоне світло неона. – Мені потрібна вона.

Їхні сумніви лише підкидали дров у багаття мого азарту. Вони не бачили того, що бачив я в її кабінеті. Вони не відчували, як б'ється її пульс, коли я порушував її особисті кордони. Єва грала в залізну леді, але під цією бронею ховався дикий вогонь, який я збирався випустити назовні.
Я хотів бачити її у своєму ліжку. Хотів відчувати, як її ідеальна постава ламається під моєю вагою, як її холодність перетворюється на гарячий, відчайдушний стогін. Вона відмовила мені, викинула мої квіти, спробувала вказати мені на двері. Кожен її спротив лише сильніше затягував зашморг моєї одержимості.

Крім того, у цьому був холодний, прагматичний розрахунок. «Вектор-Медіа» давно була в моєму списку інтересів. Артем Завадський вів компанію до краху, а Єва була єдиною, хто тримав її на плаву. Якщо вона стане моєю жінкою... Це буде ідеальний симбіоз. Спадкоємиця імперії, яку я хочу підпорядкувати, у моєму ліжку. Мені не доведеться влаштовувати корпоративні війни чи гучні атаки. Я просто заберу головний актив їхньої сім'ї і зроблю його своїм.
Вона ідеально пасувала б мені. Як трофей. Як партнерка. Як власність.

– Немає неприступних жінок, Лютий, – я допив віскі і зі стукотом поставив порожній келих на стіл. – Є лише неправильно підібрані важелі впливу.
– І який важіль ти збираєшся використати проти неї? – Влад скептично підняв брову. – Грошима її не здивуєш, залякувань вона не боїться.
Я відкинувся на спинку дивана і ледь помітно посміхнувся.
– Кожен має своє слабке місце. Її слабкість – це її брат і хворе почуття відповідальності за сім'ю. Рано чи пізно цей ідіот припуститься фатальної помилки. І тоді вона сама прийде до мене.

Я перевів погляд на напівголих дівчат на сцені, але бачив перед собою лише зелені очі Єви, сповнені люті та виклику. Вона думала, що може диктувати мені умови. Що може відшити мене.
Я був готовий зачекати. Тому що смак перемоги над жінкою, яка щиро тебе ненавидить, виправдовує будь-яке очікування.