Угода з Босом

Розділ 15. Нічний виклик

Я стояла перед дерев'яними дверима, тримаючись за ручку, відчуваючи, як під пальцями пульсує ледь відчутне тепло сусідньої кімнати. Замок був відкритий. Мені достатньо було лише штовхнути його, щоб переступити межу, яка остаточно розбила б усі мої правила й захисні бар'єри.

Але замість цього моя рука повільно опустилася.

Ні. Я — не та дівчина, яка ховатиметься за чиєюсь спиною і тремтітиме в очікуванні вироку. Фотографія з маленькою Мією стояла в мене перед очима, розпалюючи не страх, а холодну, розважливу лють. Віктор думав, що зможе залякати нас, узяти на понт, змусити панікувати? Він недооцінив мене. Я знала його методи краще, ніж будь-хто інший у компанії Вольського.

Я різко розвернулася і попрямувала до свого робочого столу, де вночі яскраво світився екран ноутбука. Якщо Віктор почав цю гру, я зіграю у відповідь.

У цей же момент двері сусідньої спальні безшумно відчинилися.

Давід вийшов у коридор, застебнутий у вільну темну сорочку, з трохи розпатланим після роботи волоссям. Він, мабуть, почув мої кроки або просто відчув мою присутність за стіною. Його темний, зосереджений погляд одразу впав на мене — бліду, зібрану, у світлому домашньому костюмі, але з таким вогнем у погляді, який він бачив лише тоді, коли вона сперечалася з ним на нарадах.

— Ти чому не спиш, Алісо? — його голос пролунав низько і спокійно в нічній тиші будинку.

— А як ви думаєте, Давіде? — я обернулася до нього, не ховаючи своєї рішучості. — Сидіти в золотій клітці й чекати, поки ваші охоронці знайдуть слід людей Віктора? Це не в моєму стилі.

Давід повільно зробив кілька кроків назустріч, зупинившись за метр від мене. У його погляді промайнуло здивування, яке швидко змінилося чимось схожим на повагу.

— Я дав накази службі безпеки. Вони працюють, — відповів він рівно.

— Вони шукають виконавців у місті, — заперечила я, роблячи крок до нього, скорочуючи дистанцію. — Але я знаю логіку Віктора. Він б'є не по охороні. Він б'є по слабких місцях у документах. Той конверт не міг з'явитися всередині офісу без допомоги когось із топ-менеджерів, хто має доступ до внутрішньої пошти.

Давід уважно подивився на мене. Напруга між нами знову натягнулася струною, але тепер це була напруга двох рівних партнерів, які обговорюють спільну стратегію на війні.

— Ти підозрюєш когось конкретного? — тихо запитав він, і його рука несподівано лягла мені на плече, міцно і гаряче, відчуваючи кожне дрижання мого тіла.

— Так, — я підняла на нього погляд. — Віка з маркетингу. Вона занадто багато запитувала про мої зв'язки з фондом минулого тижня. І вона тісно пов'язана з людьми, які працювали на Ілону.

Давід злегка примружив очі. Його обличчя стало небезпечно холодним.

— Якщо ти маєш рацію, вона вже завтра підпише власний наказ про звільнення. Але завтра, Алісо, — він зсунув руку нижче, обережно торкаючись моєї спини і притягуючи до себе. — А зараз три години ночі. І ти підеш спати. Це мій наказ.

— Я не ваша підмінена дівчинка, щоб віддавати мені накази у власній кімнаті... — обурено почала я, але Давід перервав мене, нахилившись зовсім близько.

— Ти моя жінка, Алісо. І найкраще, що ти можеш зараз зробити для своєї дитини - це зібратися з силами і виспатися, бо завтра ми почнемо ламати їхню гру. Разом.

Від його слова «моя жінка» у мене перехопило подих. А від тієї впевненості, з якою він це сказав, останні сумніви розчинилися в повітрі. Я кивнула, більше не намагаючись сперечатися, бо зрозуміла: тепер ми граємо в одній команді.

******

АВТОРСЬКЕ СЛОВО (ГАЧОК):Ось це наша Аліса! 🔥 Вона не сидить склавши руки, а сама вираховує крота в офісі! Наш бос явно не очікував такого стратегічного мислення від своєї «помічниці». Як думаєте, чи вдасться їм завтра викрити зрадника? Пишіть у коментарях! 👇

Любі, ставимо зірочки ⭐ і додаємо книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити наступні розділи! ❤️




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше