Розділ 9

— Щось особливе шукаєте? — спитав продавець, як тільки я увійшла до ювелірного салону.

Я розгубилася від такого величезного вибору прикрас та аксесуарів. Узагалі це місце викликало в мені дискомфорт, адже усі тут дивилися на мене так, наче я заблудилася. Я стримано всміхнулася продавцеві та озирнулася на Домініка, що стояв за вітриною магазину та розмовляв з кимось по телефону.

— Ми зачиняємося через тридцять хвилин, — пробурмотіла, як я зрозуміла, адміністраторка.

— Думаю, що встигну знайти для себе каблучку, — прошепотіла я.

Обережно пальцями сперлася до скляної тумби, всередині якої ховалися найкрасивіші каблучки. Мій погляд блукав цими блискучими діамантами, а я почувалася максимально розгубленою.

— Показати вам щось ближче? — запропонував продавець, коли помітив мою розгубленість.

Це був милий молодий хлопець з яскравими веснянками на щоках та носі. Від нього так і віяло щирістю та хорошим настроєм. Чого важко сказати про адміністраторку, яка кидала на мене підозрілі погляди. Мені стало неприємно від цього, але я вирішила не зважати.

— Тут у нас представлені ювелірні роботи з нової колекції, — почав розповідати консультант. — Кожен з цих виробів створений з додаванням найдорожчих діамантів та золота найкращої якості.

Мою увагу привернула елегантна каблучка з видовженим камінчиком по центру та дрібнішими навколо. Але як тільки я опустила погляд на ціну, то усе захоплення миттю зникло.

— Гадаю, треба щось простіше, — сказала я, стискаючи свої пальці.

Хлопець кивнув головою та повів мене до тієї тумби, де були каблучки вже без діамантів. Хоч ціна виявилася дешевшою, але вона все ще здавалася мені надто великою. Очевидно, що я не звикла до усієї цієї розкоші. Мої очі розбігалися від кількості прикрас, але зрештою я обрала скромну каблучку з маленьким камінчиком.

— Який у вас розмір? — поцікавився продавець.

— Ем, не знаю, — відповіла я.

— Нічого, — усміхнувся він. — Зараз поміряємо.

Я була вдячна йому за розуміння та милість. Він не кепкував з мене і точно не дивився так, наче я була нижчим сортом.

Мені дозволили приміряти кільце, тож я стояла і милувалася красивою каблучкою на своєму пальці.

— Уже обрала? — Домінік зʼявився так несподівано, що я аж здригнулася.

— Ось ця наче непогана, — відповіла я, показуючи йому свою руку.

Він глянув на каблучку та помітно скривився.

— Що це? — спитав чоловік і миттю зняв каблучку з мого пальця. — Заберіть це і покажіть нам найкраще!

Продавець одразу ж заметушився, а я розгубилася ще більше. Вже через хвилину перед нами знову стояли каблучки з нової колекції. Поки хлопець щось розповідав Домініку, той просто тикнув пальцем на каблучку з видовженим діамантом і попросив її приміряти.

Я здивувалася, що він з усіх цих прикрас обрав ту, що сподобалася мені з самого початку. Мені довелося опустити голову вниз, щоб приховати дивну усмішку на своєму обличчі. Я злегка затремтіла, коли Домінік узяв мою праву руку та обережно надів на палець каблучку. У мене аж подих перехопило від того, як красиво це виглядало насправді. І каблучка виявилася такою легкою та зручною, наче була створена для мого пальця.

— Беремо! — голосно заявив Домінік.

Я подивилася на нього великими очима, а тоді несвідомо стиснула його руку своєю долонею.

— Ти бачив її ціну? — тихо прошипіла.

— І? — без жодних емоцій спитав він.

— Вона занадто дорога! Краще візьмемо ту, що я міряла раніше.

— Тобі подобається ця каблучка? — Домінік уважно подивився на мене.

Я завагалася та відчула, що мої щоки чомусь почервоніли.

— Так, дуже, — тихо відповіла. — Але…

— Без жодних «але», Діно, — перервав мене він. — Я б купив тобі ту каблучку, якби бачив, що вона тобі подобається. Але я помітив з яким захопленням ти дивилася на цю, тому… Мені здається, що вибір очевидний.

— Г-г-а-разд, — зрештою здалася я.

Попри своє заперечення, мені все ж було приємно, що Домінік підібрав каблучку мені до смаку. Думаю, він зробив це також для того, щоб не принижуватися серед своїх багатих друзів. Упевнена, в них там своя дивна конкуренція.

— Можете ще показати щось для дівчинки-підлітка, — звернувся Домінік до хлопця, що вже пробивав оплату.

— Звісно! — з ентузіазмом відповів той…

Ми вийшли з магазину за хвилину до закриття. Каблучка красувалася у мене на пальці, а в руках Домініка був невеличкий пакетик з золотим ланцюжком і підвіскою у вигляді півмісяця.

— Тобі необовʼязково було це робити, — сказала я, кивнувши головою на пакетик. — Настя б зраділа твоїй появі й без цього подарунка.

— Твоя сестра так сильно хоче видати тебе заміж? — жартома спитав він, піднявши одну брову.

Я засміялася та обійняла себе обома руками, коли на вулиці повіяв прохолодний вечірній вітер.

— Вона чекає, щоб у моєму житті зʼявився принц, який би розібрався з усіма нашими проблемами. Хоча… Може, вона для себе хоче такого принца? Я не знаю. Мені не хочеться її розчаровувати, тому я не зізнаюся їй, що таких чоловіків насправді не існує.

Домінік нічого не сказав це. Ми мовчки дійшли до його автомобіля, а тоді в суцільній тиші доїхали до старенької малоповерхівки. Я знала, що моє житло не залишить приємних вражень для такого чоловіка, як Домінік. Але він, здається, і не очікував чогось кращого.

Я відімкнула двері та увійшла всередину. Він зробив це слідом за мною. Звуки з кухні дали зрозуміти, що Настя перебуває саме там. Я чомусь відчула дивне хвилювання, але воно одразу ж зникло, коли Домінік стиснув мою праву руку та переплів наші пальці. Я усміхнулася йому, а тоді потягнула його до кухні.

— Настю! — голосно сказала уже в порозі.

Вона відірвала погляд від свого телефону та глянула на мене. Її очі розширилися, коли сестра помітила поруч зі мною Домініка. Вона пройшлася по ньому довгим розгубленим поглядом. Її очі зупинилися на рівні наших зʼєднаних рук, і дівчина мало рота не відкрила від здивування.

— Я виходжу заміж, Настю, — повідомила їй я та перевела погляд на чоловіка, що досі тримав мою руку. — Це Домінік. Він… Мій наречений.

З моїх вуст ці слова звучали надто солодко, наче цукрова вата, що от-от розтане в роті. Інколи здавалося, що все відбувається не насправді.

— Привіт, — привітався він і простягнув Насті пакет. — Це тобі.

Вона навіть не рухалася, а просто мовчки сиділа на одному місці та ошелешено дивилася на нас. Я підняла обидві брови та кивнула головою в бік пакета, натякаючи їй прийняти подарунок.

— Д-д-я-кую, — зрештою сказала вона. 

Сестра трохи невпевнено взяла пакет у руки, але не поспішала відкривати його.

— Думаю, нам варто познайомитися трохи ближче, — почав Домінік. — Як щодо завтра? Ми могли б зустрітися в ресторані усі разом. Мені вже не терпиться познайомити тебе зі своїм братом.

Я тихо засміялася, коли він відпустив мою руку та легко обійняв мене за талію. Увесь цей час Настя не зводила з нас свого зацікавленого погляду.

— Це чудово! — сказала я, глянувши на Домініка. — Думаю, нам справді варто познайомитися ближче до того, як ми переїдемо до тебе.

— Переїдемо? — здивувалася сестра.

— Ем, так. Весілля наступного місяця. Ми з Домініком хочемо якнайшвидше зʼїхатися.

— А… А я?

— Ти теж, звісно ж, — усміхнулася їй я. — Домінік знайшов для тебе нову школу.

— Але в мене тут школа і…

— Мені вже час іти, — заговорив чоловік до того, як я почала б сперечатися з Настею.

— Я тебе проведу.

Ми разом вийшли в коридор, і зупинилися одразу ж біля дверей.

— Їй поки важко це все прийняти, — тихо прошепотіла я.

— Розумію, — погодився Домінік. — З вигляду вона дуже здивована. Тому я й подумав, що краще нам познайомитися ближче іншим разом.

— Завтра? — тихо перепитала.

— Так, увечері. Ти будеш вільна?

— Угу.

Я спробувала усміхнутися, хоча це було дещо натягнуто. Узагалі вся ця ситуація виявилася надто бентежною для мене. Ще недавно я стояла в кабінеті Яна Висоцького та тремтіла від погляду Домініка, а сьогодні фактично стала його нареченою. Ніколи неможливо передбачити, що саме і в якому місці підготувала для тебе доля…

— Тоді… До завтра? — Домінік прочистив горло.

Я не могла не помітити, яким поглядом він дивився на мене. Це змушували ніяковіти, але і зігрівало моє серце водночас.

— До завтра, — тихо відповіла я.

Моє тіло напружилося, коли він раптом обійняв мене за талію та притиснув до себе. Я пальцями обережно вчепилася за комірець його піджака, щоб не впасти. Серце забилося швидше, і я важко зглитнула. Він нахилився ближче так, що його гарячий подих ковзнув моєю щокою. Я розімкнула губи та непомітно вдихнула повітря, щоб не задихнутися в ароматі та теплі Домініка. Я ледве стрималася, щоб не застогнати й не закотити очі від маленької іскри задоволення.

— Це якщо раптом твоя сестра підглядає, — прошепотів він мені на вухо, після чого його теплі губи ніжно торкнулися моєї щоки.

Я мало не розтанула в його обіймах. Моє серце збільшилося так, що ледь не зламало грудну клітку. Ще ніколи воно не билося так швидко, як у цей момент.

Як тільки Домінік відступив, мені одразу ж забракло його тепла. Але я не могла зізнатися в цьому, тому всього лише подарувала йому прощальну усмішку.

Домінік пішов, а мені здавалося, що його запах залишився у квартирі, вʼївся у меблі, просочився у мої легені. Я все ще задихалася від дивних відчуттів, тому повернулася до кухні та налила собі склянку холодної води.

— Скільки це коштує? — Настя покрутила в руках подаровану їй підвіску. — Мабуть, дуже багато.

— Хіба це має значення? — з усмішкою спитала я. — Це подарунок від Домініка.

— Він багатий, — зауважила сестра та глянула на мене. — Як ви познайомилися?

— Він приїжджав на заправку заправляти автомобіль і залишився пообідати в кафе, — збрехала я.

— І ти хочеш сказати, що він звернув увагу на тебе? — здивувалася вона.

Я насупилася, бо це безневинне запитання чомусь зачепило мене.

— А зі мною щось не так? — буркнула я, схрестивши руки на грудях.

— Не ображайся, але він не схожий на тих чоловіків, які звʼязуються з простими офіціантками.

— Звʼязався, як бачиш. І в чому взагалі проблема, Настю? Хіба не ти нещодавно казала мені, що хотіла б, аби у мене хтось зʼявився? Щоб це був принц, який би вирішив усі наші проблеми. Будь ласка! Я знайшла його.

Настя трохи покрутилася на стільці та опустила голову вниз. Очевидно, що вона не хотіла мене образити, але її слова були черговим нагадуванням, що Домінік — недосяжний чоловік для мене.

— Добре, якщо так, — пробурмотіла сестра. — Ні, він мені сподобався. Такий привабливий, серйозний, дорослий чоловік. І ви дуже пасуєте одне одному. Я буду рада завтра познайомитися ближче з ним та його братом.

— От і чудово! — видихнула я та втомлено сперлася до стільниці кухонного гарнітура. — Ох, так втомилася… Мені потрібно в душ.

Я попрямувала до виходу з кухні, але голос Насті змусив мене зупинитися:

— Діно, а ти кохаєш його?

Це питання ввело мене в ступор, бо я точно не кохала Домініка. Але я відчувала потребу віддячити йому за його допомогу. І я знала, що рано чи пізно він візьме те, що я пообіцяла йому віддати.

— Так, я кохаю його, — натомість відповіла я.