Розділ 8

Він деякий час мовчав, обдумуючи мої слова. Ця тиша в його кабінеті змушувала мене ще більше нервувати. Домінік своїм уважним поглядом доволі довго розглядав моє обличчя, а тоді нарешті сказав:

— Так, я купив тебе тієї ночі, але це не означає, що я захочу зробити це знову.

Я стиснула свої пальці так сильно, що кісточки аж побілили. Навіть не знала, що відповісти йому на такі слова.

— У нас тоді нічого не було, а ти відверто дав зрозуміти, що зацікавлений у мені, — нагадала я.

Помітила, як його брови злегка злетіли вверх. Мабуть, він не очікував від мене такої зухвалості.

— Ти переоцінюєш свою значущість для мене, — його слова були схожі на удар у самісіньке серце. — Якщо ми говоримо про одруження, то це не на одну ніч, Діно. Це мінімум на два довгих роки. І якщо ти думаєш, що я готовий віддати стільки часу свого життя через один сумнівний звʼязок у минулому, то дуже сильно помиляєшся.

У мене всередині наче все розбилося на малесенькі шматочки. Груди стиснуло так сильно від образи, що забракло дихання. Як я узагалі могла сподіватися на його розуміння та допомогу? Він же очевидно поставив крапку між нами у своїй записці. Захотілося вдарити себе чимось по голові, бо ще ніколи я не почувалася такою дурепою як у цей момент.

Ще й запропонувала йому себе… Ніби він схожий на чоловіка, якому бракує жіночої уваги! З хихикання його підлеглої уже було зрозуміло, що багато хто зацікавлений у ньому. І скільки насправді таких ночей він купував з іншими жінками?

Я зглитнула та почала підводитися. Мені довелося зібрати всю мужність в кулак, щоб наважитися глянути на нього. Він слідкував за мною зі схрещеними на грудях руками. Його скептичний погляд пройшовся моїм тілом.

— Вибач, — сказала я, здійнявши голову вище. — Неправильно було думати, що ти погодишся допомогти мені. Не варто було приходити сюди.

Я потягнулася до своєї сумочки та закинула її на плече. Опустивши голову вниз, я розвернулася, щоб піти геть.

Зробила декілька невпевнених кроків уперед, а тоді сильно вчепилася за ручку дверей.

— Чекай! — голос Домініка зупинив мене до того, як я встигла відчинити двері. — Сядь назад.

Я затремтіла від його наказового тону. Хіба він уже недостатньо сказав мені? Я завагалася на мить, але все ж вирішила ще залишитися.

— Ще не все сказав? — дорікнула я, озирнувшись на нього.

Він махнув рукою на той стілець, на якому я сиділа раніше. Сам Домінік поправив на собі піджак та відсунув крісло одразу ж навпроти мене. Я зітхнула, підійшла ближче та знову опустилася на стілець. Мій погляд слідкував за чоловіком, що зосереджено обдумував щось.

— Ситуація справді непроста, — сказав він, опускаючись навпроти мене. — Відсутність працевлаштування та постійного доходу — одна з головних причин чому тобі не дозволять стати піклувальником молодшої сестри. До того ж перевірятимуть умови проживання та усіх, хто живе з вами. Думаю, ти сама розумієш, що твій брат — це ще одна додаткова проблема.

— Знаю, — прошепотіла я, понуривши голову вниз. — Але я не можу дозволити комусь відібрати у мене сестру. Я дала слово батькові, що завжди піклуватимуся про неї.

Я знала, що у мене залишився лише один-єдиний вихід. Якщо Домінік відмовився, то тепер я мушу погодитися на умови начальника та зробити все, щоб він повернув мене на роботу. Навіть якщо це означало буквально стати його коханкою. Я відчувала огиду від цих думок. Моя рука несвідомо потягнулася вверх, і я потерла долонею своє горло.

— Наше одруження могло б вирішити ряд твоїх проблем, — заговорив він, відкинувшись на спинку стільця. — Але воно не має абсолютно ніякої користі для мене.

Я кліпнула декілька разів, щоб відігнати непрохані сльози. Очевидно, що Домінік потрібен мені більше, аніж я йому.

— Але я готовий поступитися та погодитися на твою пропозицію, — додав чоловік.

Моя рука зависла у районі шиї, а очі округлилися від здивування. Тільки серйозний вираз його обличчя дав мені збагнути, що Домінік говорить це абсолютно серйозно.

— Чому? — схвильовано спитала я.

Він декілька секунд уважно розглядав моє обличчя, а врешті-решт його погляд зупинився на моїх очах.

— Бо мені шкода тебе, — відповів він.

Я зʼїжилася та скривилася, опустивши голову вниз. Це було не зовсім те, що я очікувала почути. Невже я аж настільки жалюгідна, що він готовий фактично приділити мені два роки свого життя?

— Я не знаю, який шлюб ти очікуєш, — Домінік нахилився ближче, спираючись руками до столу, — але він буде справжнім у всіх сенсах цього слова.

Я знала, що цього варто було й очікувати, тому без сумніву кивнула головою.

— Звісно, — тихо сказала.

— Мені треба подумати, як краще це все організувати. Зустрінемося за вечерею, гаразд? Я надішлю тобі адресу.

Схоже, це був натяк на те, що мені час іти геть звідси. Я коротко кивнула та почала підводитися. Він тим часом потягнувся до якихось документів. Мабуть, зібрався працювати.

— Домініку, — звернулася я уже біля дверей. Чоловік підняв на мене свої блакитні очі. — Дякую.

Він нічого не сказав на це, а я вийшла з його кабінету та поспішила на вулицю. Додому не хотіла повертатися, бо Настя ще не знає про моє звільнення. Нехай краще вона думає, що я сьогодні на роботі.

Згодом Домінік надіслав мені час та адресу. У мене було ще близько шести годин до нашої зустрічі. Я не знайшла для себе кращого місця, аніж лавка у місцевому парку. Сьогодні пощастило з погодою і в цій новій блузці та спідниці мені не було так холодно. Я багато думала про те, що буде далі. А також хвилювалася, чи не змінить раптом Домінік свого рішення? Але ж він уже погодився…

Я вирішила трохи прогулятися містом до того, як ми мали б зустрітися. Звісно, я могла повернутися додому, щоб перевдягнутися, але насправді ця спідниця та блузка були найновішими речами у моєму гардеробі. А знову вдягати ту червону сукню мені не хотілося.

Коли годинник нарешті відбив шосту, я поспішила до ресторану, в якому Домінік організував нашу зустріч. Але варто було увійти всередину, як я одразу ж відчула дискомфорт. З цими червоними оксамитовими доріжками та пишним оздобленням стін це місце здавалося занадто вишуканим для мене. Але воно цілком підходило Домініку, який одним своїм виглядом випромінював силу та впевненість. Мабуть, він відчув мою присутність, бо підняв голову від меню якраз у той момент, коли я увійшла до зали.

Це все було надто бентежним для мене, але я впевнено попрямувала до нього. Домінік підвівся, щоб зустріти мене біля столика. Я слабо усміхнулася, хоча мені насправді дуже сподобалося, що він повівся зі мною по-джентльменський та навіть відсунув для мене стілець.

— Дякую, — прошепотіла я, опускаючись на своє місце.

Як тільки Домінік сів навпроти, до нас одразу ж підійшов офіціант. Я була такою розгубленою, що не могла й слова вимовити. На щастя, Домінік взяв усе у свої руки та зробив замовлення для нас обох.

— Почнемо з найважливішого, — серйозним тоном заговорив він. — Я подам заяву на одруження в РАЦС і домовлюся, щоб вони якнайшвидше прийняли її та назначили дату розпису. Орієнтовно на це піде один місяць.

— Добре, — тихо сказала я.

— Але про наше одруження повинні усі дізнатися вже зараз. І твоя сестра, і мій брат будуть думати, що це справжній шлюб. Нам доведеться проявляти любов одне до одного. Принаймні на публіку.

— Звісно.

— Також я хочу, щоб ти з сестрою якнайшвидше переїхали до мене. Якщо ми будемо жити разом, то у соціальних служб буде менше сумнівів щодо щирості нашого кохання.

Я кивнула головою, адже розуміла, що він має рацію.

— Своєму братові я повідомлю сьогодні.

— А я скажу Насті.

Домінік трохи задумався та легко постукав пальцями по столу.

— Мій будинок за містом, — заговорив він, глянувши на мене. — Твою сестру віддамо в престижну приватну школу неподалік.

— О! — здивувалася я.

— Це буде краще і для неї, і для нас, — додав він, піднявши одну брову.

Звісно, я розуміла, що це справді краще для нас усіх. І Настя, мабуть, теж зрадіє. Вона хоч і не казала цього відверто, але я помічала, що її не люблять в школі.

— Весілля зробимо максимально простим, — сказав Домінік. — Якщо погода дозволить, то можемо узагалі відсвяткувати його у дворі дому. Не бачу сенсу влаштовувати пишне святкування, тому запросимо лише найближчих. Я домовлюся з дружиною Яна, щоб вона усе підготувала.

— Дружина Яна? — перепитала я, насупившись.

— Олександра, — уточнив Домінік. — Вона займається організацією світських заходів і святкувань.

— Я не знала, що Ян Висоцький одружений, — тихо пробурмотіла. — Він буде на нашому весіллі?

— Він — мій найкращий друг, Діно.

І це все пояснювало. Хоч цей Ян трохи лякав мене, тепер мені було цікаво побачити його дружину.

— Думаю, з твоєю сестрою мені варто познайомитися до того, як ви переїдете до мене, — сказав чоловік, глянувши мені в очі. — Треба переконати її, що у нас все по-справжньому та серйозно. Соціальні служби розмовлятимуть з нею, тому вона не має проговоритися.

— З цим проблем не буде, — пообіцяла я. — Вона і так думає, що у мене хтось є.

— У неї є причини так думати? — Домінік насупився.

— Вона бачила, коли я збиралася тієї ночі до тебе. І Настя зрозуміла, що ту ніч я провела з чоловіком. Не думаю, що вона здивується, коли я познайомлю вас.

Якраз у цей момент принесли наші страви. Мій келих наповнили червоним вином. Я хоч не любила алкоголь, але відчувала таку сухість у горлі, що зробила декілька незначних ковтків. Деякий час ми вечеряли в тиші. За увесь день я добряче зголодніла, тож доволі швидко зʼїла свій салат.

— Десерт? — запропонував Домінік, глянувши на мою порожню тарілку.

— Ні, — заперечила я зі стриманою усмішкою.

Можливо, я й не була проти десерту, але розуміла, що не можу дозволити собі більше. Ціни тут на страви, мабуть, шалені. А я і близько не мала з собою багато грошей. Відверто кажучи, я узагалі нічого не мала.

Але Домінік проігнорував моє заперечення, і вже за декілька хвилин переді мною зʼявився привабливий шматочок чизкейка з шоколадною поливкою. Він так і манив скуштувати його, що я, власне, і зробила.

— Якщо хочеш, то можемо після вечері піти до мене, — сказала я, піднявши погляд на чоловіка. — Познайомлю тебе з Настею, і ми разом скажемо їй про наше одруження.

Домінік глянув на свій годинник, перевіряючи час. Я опустила очі вниз на тарілку. Звісно, у нього можуть бути справи. Він же такий зайнятий чоловік. Я уже зібралася прийняти його відмову, як раптом почула:

— Звучить непогано. Але нам ще треба дещо придбати.

— Що? — розгубилася я.

— Каблучку, — відповів Домінік, не зводячи з мене погляду. — З нею буде більше переконливо.

Я насупилася, глянувши на свою руку, де абсолютно не було прикрас. Я декілька разів кліпнула, пригадуючи себе маленькою дівчинкою, яка мріяла колись вийти заміж по-справжньому через сильне кохання. А натомість я отримаю на своєму пальці клеймо, як постійне нагадування про те, що продала себе. Але це був мій вибір, тож я відігнала неприємні думки та кивнула головою. Ми з Домініком повʼязали себе на довгих два роки, але це ніколи не буде більше, аніж звичайна угода… Угода на мою невинність. На мене…