Угода на невинність

Розділ 5

Я сильніше стиснула чоловічу руку, коли ми вийшли в коридор готелю. Мені чомусь стало трохи лячно, хоча тепло Домініка дарувало легкий спокій. Він ішов поруч, і я дозволила собі трохи роздивитися його в профіль. Цей чоловік справді був дуже привабливим. Мабуть, аж занадто для мене. Я непомітно похитала головою, щоб викинути з голови ці дурниці. Він ясно дав зрозуміти, що не хоче мене. Я мала б відчути полегшення від цього, але чомусь груди стиснуло зовсім інше відчуття. Не скажу, що образилася. Просто… Це наче ще один доказ того, що я ніколи не буду рівнею для такого чоловіка. Але навіщо тоді він купив мене? Це запитання залишалося без відповіді.

Я здригнулася, коли Домінік відчинив двері, що виходили на великий балкон. Здається, він охоплював увесь поверх. Але в цей пізній час тут абсолютно нікого не було.

— Що ми тут робимо? — доволі голосно спитала я.

Мене не зовсім вабив цей прохолодний вітер, що обдував мою розпалену шкіру.

— Тобі не подобається? — Домінік запитально глянув на мене.

— Що?

Він відпустив мою руку, пройшов уперед і зупинився біля самих поручнів. Трохи невпевнено, але я підійшла до нього та зупинилася поруч.

— Ось це, — тихо сказав чоловік.

У мене перехопило подих, коли я подивилася перед собою. Звідси відкривався неймовірний вигляд на всі вогні нічного міста. Тіні відбивали вдалині хвилясті рельєфи, і я дивувалася, що не помічала цієї краси раніше.

— Це дивовижно, — видихнула я.

— Тут прекрасні світанки, — заговорив Домінік. — Я хочу, щоб ти зустріла його зі мною.

Мої губи ледь здригнулися, але це не було повноцінною усмішкою. Я підняла погляд вгору, роздивляючись яскраві зорі. Навіть не памʼятала, коли востаннє ось так просто стояла і дивилася на нічне небо. Моя буденна рутина була такою нудною та одноманітною, що я наче й не жила ніколи.

— Хотілося б мені побачити усі найкрасивіші місця світу, — замріяно сказала в небо, — усі дивовижні природні явища.

— Що тобі заважає?

— Ти серйозно? — фиркнула я. — Як мінімум у мене неповнолітня молодша сестра та хворий батько. Я повинна думати про них.

— Ні, не повинна, — заперечив Домінік. Він сперся руками до поручнів. — Інколи треба дбати про себе, Діно.

Я насупилася та обійняла себе обома руками. Трохи затремтіла, бо на вулиці справді було холодно.

— Я дбаю, — тихо буркнула.

— Я не помітив.

— Ти не знаєш мене.

— Я побачив і дізнався достатньо, щоб зробити свої висновки.

Мені так і хотілося спитати в нього про ці його висновки, але я стримала себе. Мій погляд усе ще був зосереджений на вигляді міста, а от Домінік увесь цей час спостерігав за мною.

— Я теж зробила про тебе висновки, — тихо буркнула.

— Які? — поцікавився чоловік.

Уперше за довгий час я глянула на нього. Мені не зовсім подобалася ця дивна цікавість в його погляді, але я вирішила проігнорувати її.

— Ти занадто самовпевнений, — зауважила я. — В тебе явно високе его і ти переконаний, що подобаєшся усім жінкам.

— А це хіба не так? — Домінік підняв одну брову.

— Не так! Мені ти не подобаєшся.

Він раптом дивно засміявся та закивав головою. Я насупилася ще більше.

— Тебе це зачепило, так? — спитав чоловік. — Те, що я сказав, що ти не приваблюєш мене.

— Не збуджую, — виправила я. — Це трохи різні речі.

— Для мене це означає одне і те саме.

— І що саме це для тебе означає?

— Хоча б те, що я не збираюся торкатися тебе.

— Навіщо тоді ти купив мене на цю ніч? — спитала я, відверто розгублена та спантеличена.

Домінік сперся ліктями до поручнів, наче обдумував свою відповідь.

— Для компанії, — зрештою сказав він.

Я засміялася, бо його слова здавалися абсурдними.

— Ти не схожий на того, кому бракує компанії.

— Ти коли-небудь відчувала таку глибоку самотність, що здавалося ніби твоє існування абсолютно даремне? — спитав чоловік тихо. — Ні, я не кажу, що в мене нема друзів. Ми інколи збираємося, щоб випити та посидіти разом. Але щоразу я повертаюся в порожній будинок, наливаю собі склянку віскі та усю ніч сиджу наодинці з розумінням, що мені навіть нема з ким поговорити. — Домінік уважно глянув на мене. — По-справжньому поговорити, Діно. Не хизуватися, як багато я заробив за останній місяць, яку нову тачку купив чи зі скількома жінками спав. Це складно.

— Що саме? — уточнила я.

— Знайти таку людину, з якою можна поділитися усім, що тривожить. З вигляду може здаватися, що у мене все чудово. Але я не в порядку. Я далеко не в порядку, Діно.

Я ще сильніше обійняла себе руками, бо цей холод пробирав аж до самих кісток.

— Ти змерзла, — зауважив Домінік. З його вуст це звучало як ствердження. — Я зараз повернуся.

Я не сказала нічого, коли він пройшов повз мене та вийшов у коридор готелю. Насправді його слова мене навіть вразили. Інколи я теж почувалася глибоко самотньою, не зважаючи на те, що у мене є рідні. Але як багато вони не знали. Як багато мені доводиться приховувати від них. Я розуміла, що в мене так само нема людини, з якою я могла б поговорити про все на світі, розділити свої почуття.

Я почула тихі кроки за своєю спиною, що наближалися. Щось тепле впало мені на плечі, і я не заперечила, коли Домінік закутав мене в покривало, притягуючи у свої обійми. Його гаряче дихання зігрівало мою щоку, а губи майже торкалися щелепи.

Мені вмить стало так тепло, що я максимально розслабилася та сперлася до нього усім своїм тілом.

— У тебе нікого нема? — поцікавилася я.

— Є молодший брат, — відповів Домінік. — Між нами доволі велика різниця у віці. Йому зараз лише двадцять. Думаю, ти сама розумієш, що вдома він майже ніколи не буває. А старший брат йому потрібен лише для того, щоб підкинути грошей та відмазати за потреби.

— Я розумію тебе. Схоже, у нас обох брати люблять звалювати проблеми на старших.

— Однозначно, — погодився чоловік.

Мені здалося, що він усміхнувся, тому я теж не стримала своєї усмішки. Мене так сильно лякала ця ніч, але насправді вона виявилася навіть приємною.

— А що з твоїми батьками? — обережно спитала я, бо розуміла, що для нього це може бути делікатною темою.

Я відчула, що він напружився. Чомусь захотіла підтримати Домініка, тому легко поклала свої долоні поверх його рук.

— Загинули в автокатастрофі вісім років тому, — відповів він. — Була ще бабуся, але вона теж померла два роки назад. Фактично вона була опікуном брата, але насправді усе виховання було на мені.

— Чесно кажучи, я здивована. Ніколи б не подумала, що наші, здавалося б, абсолютно різні долі виявляться такими схожими.

— Повіриш, якщо скажу, що одразу це відчув?

Я тихо засміялася та заперечливо похитала головою. Мені чомусь стало так просто, легко і комфортно поруч з ним, що не хотілося, аби ця ніч узагалі закінчувалася.

— Тоді, коли побачив мене в порваній спідниці? — спитала я так грайливо, що сама здивувалася.

— Це було…

— Дуже соромно, — сказала замість нього.

Мені раптом закортіло прикрити обличчя руками. Але я б не змогла цього зробити, бо Домінік досі надто міцно тримав мене у своїх обіймах.

— Я приніс нам ковдру, — раптом заговорив він.

Чоловік почав опускатися на ковдру, тягнучи мене за собою. Я не пручалася і миттю зручно розмістилася на плитці балкону. Сильніше закуталася в плед, адже ми більше не обіймалися. Мої очі розширилися від здивування, коли я помітила пляшку вина та два келихи. Домінік майстерно відкоркував пляшку та почав розливати напій. Я ніколи не була прихильницею алкоголю, але вирішила не відмовлятися від одного келиха.

— На що ти навчалася? — поцікавився Домінік.

— Мистецтвознавство, — відповіла я, зауважуючи відверте здивування на обличчі чоловіка.

— Неочікувано, — сказав він.

Я зручніше сіла на ковдрі та зробила невеликий ковток напою. Попри свою неприхильність до алкоголю, це вино здалося мені найсмачнішим з усього, що я коли-небудь пила.

— Що тебе так здивувало? Я не схожа на дівчину, яка цікавиться мистецтвом?

— Не в цьому сенсі. Просто… Мистецтвознавство — це звучить занадто благородно.

— Особливо для мене, так? — мій голос звучав трохи образливо, хоча я й намагалася це приховати. — Я знаю, що ти думаєш, Домініку. Дівчина, яка працює офіціанткою на заправці без закінченої освіти та мінімальних заощаджень, а ще до того ж продає себе, щоб покрити борги. Це не заслуговує на повагу.

— Ти сама це сказала, — зауважив він. — І ти точно не знаєш, що я насправді думаю про тебе.

Я повернула голову до нього якраз у той момент, коли він робив ковток вина зі свого келиха. Мені страшенно хотілося дізнатися його справжню думку про мене, тому я тихо спитала:

— Може, розкажеш?

Коли він глянув на мене, я помітно затремтіла. Це не був ніжний теплий погляд, який я могла очікувати. У блакитних очах Домініка відверто читався голод, і тепер я могла б посперечатися про правдивість його слів у номері. Він явно суперечив сам собі, коли стверджував, що я не ваблю його.

Мене раптом почало тягнути до нього наче магнітом. Я несвідомо підсунулася трохи ближче, відчуваючи дивну сухість на губах. Можливо, увесь цей час мені так сильно бракувало чоловічої уваги, що я життєво необхідно потребувала її зараз.

Я потягнулася до його обличчя. Моє серце забилося швидше в передчутті.

— Що ти робиш? — спитав Домінік, коли я зупинилася навпроти його губ.

— Відчуваю потребу віддячити тобі, — відповіла я, не відриваючи погляду від його очей.

— І як ти збираєшся зробити це?

— Поцілувати тебе, — тихо прошепотіла.

Він примружив свої очі, наче така пропозиція йому не надто сподобалася.

— Ти купив мене на всю ніч і можеш робити зі мною все, що захочеш, — додала я. — І ти знаєш, що я не буду пручатися.

— Боюся, ти зненавидиш мене, — пробурмотів він, опустивши погляд униз.

— Хіба це має значення, якщо ми більше ніколи не побачимося?

Можливо, я очікувала його заперечень, що це не закінчиться на одній ночі. Але Домінік заперечувати не став. Натомість він глянув мені в очі та ніжно поклав свою долоню на мою щоку. Я несвідомо сильніше притулилася до його руки, відповідаючи на ласку.

— Ти така чиста, — прошепотів він, дивлячись мені в очі. — Така тендітна і невинна. Я не хочу псувати тебе собою, бруднити своїми дотиками. — Домінік провів долонею вниз і великим пальцем лагідно потер мої губи. — Ти інша, Діно… Занадто хороша для мене. Занадто, чуєш?

Я не очікувала таких слів від нього. Увесь час я думала, що не вартую жодної частинки його, але він вважав навпаки. І якщо я була «занадто» для нього, то він був таким для мене.

— Оце й усе? — спитала я, коли чоловік забрав від мене свою руку. — Ми просто сидітимемо усю ніч разом, чекатимемо світанку, говоритимемо ні про що, а натомість ти виплатиш таку величезну суму боргу?

— Так, — цілком серйозно відповів він.

— Звучить підозріло. Ти ж не захочеш потім чогось більшого?

— Не шукай підступу там, де його нема. Я всього лише бажаю допомогти тобі.

— Але чому?

— Бо ти не повинна відповідати за те, чого не робила. Це не твій борг, Діно. Але я знаю Яна. Він змусить страждати вас усіх.

— Виходить, ти врятував мене, — прошепотіла я тихо швидше до себе. — Але я все одно буду почуватися винною тобі.

— Тоді зробімо ось так… — Домінік потягнувся до моєї голови. Я затамувала подих, коли він витягнув шпильку з моєї зачіски так, що передні пасма волосся впали мені на обличчя. — Я заберу ось це в обмін на виплату боргу.

— Це ж дрібничка, — з усмішкою сказала я, поправляючи своє волосся.

Домінік знизав плечима, роздивляючись у своїх руках шпильку у вигляді метелика. Він всунув її в кишеню штанів, а тоді сперся руками позаду себе.

— Краще поговорімо про щось інше, — запропонував чоловік. — Розкажи мені про мистецтво…

І я так захопилася розповіддю про художників і митців, що навіть не помітила, як зізналася, що мрію відкрити свою виставкову галерею. Він слухав мене з таким серйозним виразом обличчя, наче я читала йому лекцію. Але, схоже, неабияк цікаву лекцію, бо Домінік ні на мить не зводив з мене погляду. Інколи мені здавалося, що він навіть задивлявся чи зосереджувався на якійсь конкретній частині мого тіла: губах, шиї, ключицях, руках…

За цими розмовами ми разом зустріли світанок. Він справді був таким дивовижним, що я аж затамувала подих.

Згодом ми повернулися в номер. Домінік запропонував мені відпочити, тому я без вагань лягла на ліжко у своїй сукні. Відчувала надто сильну втому, хоча й не хотіла, щоб наше спілкування закінчувалося.

Та все ж я заснула, а коли прокинулася через декілька годин, то зрозуміла, що залишилася одна. Я підвелася у сидяче положення на ліжку, відчуваючи дивну тугу та сум в грудях. Мабуть, мені все ж хотілося, щоб усе не так закінчилося. Я не очікувала, що Домінік ось так втече та кине мене. Але такою була наша угода…

Мою увагу привернув конверт на тумбочці поруч зі мною та невелика записка. Я швидко взяла її та почала читати:

«Дякую за цю незабутню ніч, Діно.»

Я слабо всміхнулася, адже ця ніч справді була незабутньою для нас обох, але занадто короткою. У конверті на мене чекала доволі пристойна сума грошей. Мабуть, це такий собі бонус від Домініка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше