Розділ 4

Я схвильовано провела руками по приємній тканині червоної шовкової сукні. Не те щоб я дуже сильно хотіла наряджатися, але якщо я бажаю отримати гроші, то мені варто подумати про свій зовнішній вигляд. На мить я уявила себе звичайною дівчиною, що збирається на побачення. Десь в глибині душі я й хотіла цього. Але правда була зовсім іншою. Я почувалася брудною через те, що фактично продавала себе як товар.

Уже був вечір, коли я вийшла зі своєї кімнати. Настя сиділа на кухні, читаючи книжку, тому одразу помітила мене в коридорі. Її блакитні очі стали майже вдвічі більшими.

— Куди це ти так вирядилася? — здивувалася вона.

— У мене зустріч, — скупо відповіла я.

— Вау! — Настя дивно посміхнулася та підвелася зі свого стільця. — З чоловіком?

Я проігнорувала її й підійшла ближче до дверей, щоб взути туфлі на підборах.

— Ти знаєш, а я не проти, — додала сестра уже в коридорі. — Інколи думаю про те, як було б чудово, якби у нашому житті зʼявився принц, який би одним махом руки вирішив усі наші проблеми.

— У реальності так не буває, — прошепотіла я. — А будь-який принц за вирішення проблем в обмін захоче щось.

— А я все ще вірю, що існують гідні чоловіки.

Я засміялася, адже моя маленька сестричка була такою наївною. Не хотілося її засмучувати й руйнувати повітряний замок казок, тож я кивнула головою.

— Звісно, існують. Просто мені вони ще не зустрічалися.

Я випрямилася, поправляючи на собі сукню. Потім схопила свою маленьку сумочку та перекинула її через плече.

— Ти дуже красива, Діно, — раптом прошепотіла Настя, розглядаючи мене.

На моєму обличчі зʼявилася усмішка. Нечасто можна було почути щось таке від сестри.

— А ти ще красивіша, — сказала їй я.

Настя підійшла ближче, щоб обійняти мене.

— Я серйозно, — додала вона мені на вухо.

— Я теж.

— І тобі дуже личить червоний. У ньому ти притягуєш погляд.

— Звучить лячно, — пробурмотіла я, від чого ми обоє засміялися. — Мені вже час іти. Але я скоро повернуся. Не сумуй, гаразд?

Вона слухняно кивнула головою та відсторонилася від мене. Я бадьоро всміхнулася їй, але як тільки вийшла з квартири, то моя усмішка одразу ж впала. Якби тільки Настя знала навіщо я наділа цю сукню, то навіть би не глянула більше на мене з повагою. Я сама не знала, як буду без огиди та приниження дивитися на себе в дзеркало після цієї ночі.

Для такої події я навіть замовила для себе таксі. Домінік запропонував зустріч в готелі, що було цілком очікувано. Згодом після нашої розмови він надіслав мені адресу, час, назву готелю та номер, у якому ми мали б зустрітися. За таких умов надто очевидним є те, що він захоче від мене отримати.

Щосекунди хвилювання наростало. Я не могла відтягнути час, а моментами хотіла, щоб усе якнайшвидше закінчилося.

Страх наростав, коли я увійшла в хол готелю. Моє серцебиття прискорилося як тільки я опинилася в ліфті. Зі змінами поверхів мої ноги дедалі більше підкошувалися. Я здригнулася, коли ліфт видав характерний звук і зупинився на дванадцятому поверсі.

Я вийшла в довгий коридор готелю та важко зглитнула. Почала йти за вказівниками у пошуках потрібного номеру. Хвилювання було таким сильним, що я до болю стискала пальцями свою сумочку. Мої підбори відбивалися від плитки, і це ще більше нагнітало.

Зрештою я зупинилася, дивлячись на двері номера. Востаннє схвильовано поправила свою сукню, а тоді випрямилася та легенько постукала. Двері відчинилися миттю, наче чоловік стояв біля них і чекав на мене.

Я помітно напружилася, коли наші погляди зустрілися. Він стояв переді мною у чорних класичних штанах і білій сорочці. Його погляд просканував моє тіло з ніг до голови. Від цього мені ще більше стало ніяково. Після доволі довгого роздивляння чоловік відступив, запрошуючи мене всередину.

Я чомусь не могла навіть дивитися на нього, тому понурила голову вниз й увійшла в номер. Одразу ж за мною клацнули двері, і я відчула ще більший страх.

— Проходь! — сказав він, ледь торкнувшись моєї спини.

Я мало не відкинулася від цього дотику, але стримала себе. Він злегка підштовхнув мене йти вперед. Я знала, що мені очікувати від цієї ночі. Я сама погодилася на це. Врешті-решт я зібрала усю волю в кулак та почала йти впевненіше.

Готельний номер виявився дорогим. Я не здивувалася, коли побачила розкішний люкс. Величезне ліжко, панорамне вікно з виглядом на місто, накритий столик біля нього та вишукані крісла з червоною оксамитовою оббивкою.

Чоловік пройшов повз мене та опустився на одне з них. Я ж продовжувала стояти на місці, як вкопана.

— Сідай! — Домінік показав на місце навпроти нього. — Повечеряй зі мною.

Я розуміла, що це розігрів перед основним або просто приємний бонус. Тільки мені абсолютно не хотілося вечеряти. Було таке відчуття, ніби мене от-от знудить.

Але я послухалася. Залишивши свою сумочку на комоді, я підійшла до столика та опустилася на крісло.

— Нам з тобою минулого разу не вдалося познайомитися, — почав він і раптом простягнув мені свою руку. — Домінік.

— Я знаю.

Він кивнув головою і підняв одну брову в очікуванні. Мій погляд зупинився на його долоні. Я завагалася, але все ж коротко потиснула її.

— Діна, — тихо представилася.

Помітила, що його губи злегка здригнулися в напівусмішці. Він дозволив собі великим пальцем ніжно провести по моїй долоні перш ніж відпустити її.

Я прослідкувала поглядом за тим, як він узяв у руку виделку та ніж. Мої очі опустилися на тарілки зі стравами на столі.

— Пригощайся! — сказав він мені. — Не знав, що ти любиш, тому тут навіть є вегетаріанський салат, якщо раптом ти не їси мʼяса чи риби.

Я заперечливо похитала головою. У мене навіть думки не було, щоб вечеряти з ним.

— Може, розкажеш щось про себе, Діно, — попросив він.

Я прочистила горло, бо це не зовсім було те, чого я очікувала.

— Навіщо? — тихо спитала.

Домінік знизав одним плечем, жуючи невеликий шматок стейка. Я слідкувала за тим, як рухався його рот, а руки майстерно справлялися з продуктами на тарілці.

— Щоб більше дізнатися про тебе, — відповів він.

— У цьому нема сенсу, — пробурмотіла я та перевела погляд на ліжко. — Думаю, нам краще одразу ж перейти до справи.

— Не поспішай, — Домінік дивно посміхнувся мені. — У нас ще вся ніч попереду.

— Дійсно. Ти ж купив мене.

Я не могла приховати їдких нотків у своєму голосі. Чоловік відклав виделку та ніж, витер серветкою свій рот і розслаблено відкинувся на спинку крісла.

— Так, купив, — сказав він, не зводячи з мене погляду. — І я хочу, щоб ти повечеряла зі мною. Для початку.

Я вирішила не уточнювати, що буде потім, бо і так знала це. Мені нічого не залишалося, як погодитися та змусити себе зʼїсти бодай трохи салату. Домінік уже, як я зрозуміла, закінчив свою трапезу, тому увесь цей час спостерігав за мною. Я намагалася не дивитися на нього, щоб не ніяковіти ще більше.

— Скільки тобі років? — поцікавився він, склавши руки на столі.

Я не могла не помітити, якими великими й сильними здавалися його руки. Мій погляд зачепився за дорогий годинник, і я зауважила, що він був трохи іншим за той, що минулого разу. Не здивуюся, якщо в нього їх ціла колекція.

— Двадцять чотири, — відповіла я.

— Чим займаєшся?

Мене починали дратувати такі банальні запитання, наче ми справді сидимо на якомусь довбаному побаченні.

— Працюю, — буркнула я.

— Де? — продовжував допитуватися він.

Я кинула на нього роздратований погляд. Помітила, що чоловік підняв руку та пальцями прикрив свою легку усмішку.

— Офіціанткою на заправці, — крізь стиснуті зуби відповіла.

— Тобі не обовʼязково бути такою холодною зі мною.

Я завмерла, стискаючи в руці виделку. Моє роздратування змусило мене забути про те, навіщо я взагалі сюди прийшла.

— Вибач, якщо була недостатньо милою з тобою, — тихо сказала.

— Ні, мені це подобається. — Домінік узяв у руку склянку та зробив ковток води. — У тебе є характер.

— Характер... — хмикнула я.

— Ти тоді так гордо відмовила мені, — нагадав він. — Що змусило тебе передумати?

— Безвихідь, — приречено прошепотіла.

Я зітхнула та вперше за цей вечір розслабилася. Відчувала таку сильну втому, адже усі ці проблеми змушували мене багато нервувати.

— Моя мама раптово померла, коли мені було одинадцять. Я — найстарша донька в сімʼї, тож мені фактично довелося взяти на себе роль матері для усіх. Найменшій на той час було всього лише три роки. Але батько тоді ще не хворів. Він піклувався про нас і робив все, щоб я не почувалася відповідальною. Я вчилася в університеті, але чотири роки тому мені довелося кинути його та піти на роботу, коли ми дізналися про хворобу тата. У нього проблеми з серцем. Ми віддали усі заощадження, щоб зробити йому операцію. Я пішла на роботу на заправку, брат вчився в коледжі, Настя ходила до школи. Майже все було на мені. І декілька місяців тому татові стало погано. З кожним днем ситуація погіршується. Він зараз у лікарні та потребує ще однієї операції. Тепер Артур заліз в борги, — я заплющила очі та потерла своє чоло. — І все так в один момент звалилося на мене, що…

Я замовкла, коли зрозуміла, що надто багато розповіла. Не варто було робити цього! Він подумає, що я тисну на його жалість, хоча насправді не хотіла цього робити. Я не звикла жалітися.

— Але усе це зараз не має значення, — сказала я впевнено та підвелася. — У нас з тобою є домовленість, і я хочу виконати свій обовʼязок.

Я підійшла до ліжка та сіла на край в очікуванні. Домінік уважно спостерігав за кожним моїм рухом, але не поспішав підводитися. Він закинув одну ногу на коліно іншої та задумано потер долонею своє підборіддя. Вигляд у нього був явно зацікавлений.

Я подумала, що час уже діяти, щоб якнайшвидше покінчити з цим усім. Тремтливими пальцями схопила бретельку та спустила її на праве плече. Сукня трохи спустилася вниз, відкриваючи ключиці та верх грудей.

Мої щоки почервоніли, але я набралася мужності, щоб зробити те саме з іншою бретелькою. Після цього я закинула руки за спину, щоб спіймати бігунок на блискавці.

— Ти думала, що я буду кохатися з тобою? — грубий голос Домініка зупинив мене. — Буду брати тебе як дешевий товар?

— Ні? — схвильовано спитала я, глянувши на нього.

Мої пальці все ще міцно стискали бігунок. Я була за крок до того, щоб роздягнутися перед ним і віддати йому себе.

— Ні, — буркнув він.

Я насупилася, а наступні його слова доволі неприємно вдарили по моєму самолюбству:

— Ти не збуджуєш мене.

Я не очікувала такої прямоти з його боку. Мої брови злетіли вверх, а руки вільно впали біля стегон.

Домінік підвівся та підійшов майже упритул до мене. Я все ще сиділа на ліжку, тому мій погляд був спрямований на пряжку його ременя. Він раптом схопив пальцями моє підборіддя та підняв мою голову так, щоб я глянула на нього. Чоловік нахилився ближче до мого обличчя. Я непомітно зробила глибокий вдих, дивуючись тому, що мені подобався його приємний запах. Серце в грудях забилося швидше.

— Я ніколи не захочу жінку, яка тремтітиме у моїй присутності та здригатиметься від кожного мого дотику.

У моїх очах, мабуть, зʼявився страх, адже його слова означали, що нашу домовленість розірвано. Так, він купив мене, але не захотів.

— То… То грошей не буде? — спитала я, стиснувши губи.

Домінік злегка схилив голову вбік. Він відпустив моє підборіддя, а тоді заправив бретельки моєї сукні назад мені на плечі.

— Я купив з тобою ніч, — говорив він твердо, — але я не казав тобі, що саме ми будемо робити. І я точно не давав натяків, що захочу кохатися з тобою.

— Отже…

— Ходи зі мною! — Домінік простягнув мені свою руку. — Можеш не боятися мене. Обіцяю, що нічого не зроблю тобі. І даю слово, що твій борг буде погашено.

Я декілька секунд мовчки дивилася на його руку, а тоді дещо невпевнено схопилася за неї.

— Гаразд, — пошепки погодилася.