Угода на невинність

Пролог

Усередині все завмерло, коли я помітила, що двері до нашої квартири були злегка відчинені. Серце в грудях почало битися так сильно, що його удари віддавали десь у горлі.

Я повільно увійшла до коридору під звук тріскання. Опустивши погляд униз, помітила, що наступила на розбите скло. Я зробила ще декілька кроків, доки не зупинилася біля входу на кухню. Тихі ридання привернули мою увагу, і я помчала вперед до своєї сестри, що сиділа під підвіконням, закриваючи вуха долонями.

— Настю, що сталося? — спитала я, падаючи перед нею навколішки.

Вона хиталася вперед-назад, а великі краплини сліз стікали по її щоках.

— Будь ласка, заспокойся та розкажи мені все, — просила я, стискаючи її коліна. Глянь на мене! Будь ласка…

Вона підняла погляд блакитних очей вверх. Вони розширилися від впізнання, і тоді дівчина опустила руки вниз. Усе її тіло тремтіло від переляку.

— Вони приходили, — прошепотіла вона тремтливо.

— Хто? — максимально лагідно спитала я.

— Бандити. — Настя стиснула свої пухкі губи. — Шукали брата. Перерили тут усе, вимагали повернути їм гроші.

— Вони зробили щось тобі? — мій голос звучав твердо, хоча всередині мене розривало від хвилювання та гніву.

— Ні, — заперечила вона. — Але вони можуть. Вони усіх нас вбʼють, Діно!

— Що ти таке кажеш? Нічого вони нам не зроблять. Я не дозволю, чуєш?

Це звучало не надто переконливо, але мені не хотілося лякати сестру ще більше. Їй тільки шістнадцять, а вона вже стільки натерпілася. Я пригорнула її у свої міцні обійми. Настя більше не плакала, але періодично з її грудей виривалися тихі схлипування.

— Квартиру рознесли, — прошепотіла вона, дивлячись на зламані стільці та перевернутий стіл.

— Це пусте! — сказала я, охопивши долонями її маленьке обличчя. — Головне, що ти в порядку.

Я почала оглядати її руки на наявність синяків і подряпин. На щастя, нічого не було.

— Я так злякалася, — зізналася вона, що було не зовсім схоже на неї. — Може, викличемо поліцію?

Я розчаровано стиснула губи та похитала головою. Звертатися до поліції абсолютно безглуздо в нашій ситуації. Це не був звичайний розбій чи грабіж, це — попередження і залякування. І якщо найближчим часом не вирішити проблему, то вони точно повернуться.

— Ходімо! — сказала я та почала підійматися разом з сестрою. — Тобі треба відпочити. Я дам тобі заспокійливе.

Приблизно за двадцять хвилин Настя уже міцно спала у своєму ліжку. Її кімната не постраждала, як і вітальня. Усе найжахливіше було в кімнаті брата та кухні. Мені явно не хотілося після нічної зміни займатися ще й прибиранням, але вибору особливо не було.

До вечора я більш-менш привела квартиру в порядок. Принаймні тепер уже не було розбитого скла на підлозі.

На вулиці встигло стемніти. Я сиділа на єдиній вцілілій після погрому табуретці та знервовано здирала червоний лак з нігтів. Брат уже тиждень не зʼявлявся вдома, тож ймовірність його появи сьогодні — мізерна. Я навіть не знала, де він може бути. Але саме через нього мало не постраждала Настя. І я розуміла, що повинна зробити все, аби цього більше не повторилося.

Скрип дверей змусив мене напружитися. Я стиснула щелепи та глянула перед собою на єдину лампочку з огидним жовтим світлом. Хотілося накинутися на брата, але я змусила себе непорушно сидіти на місці. Я завжди була такою — спокійна, врівноважена, стримана. Навіть у ті моменти, коли хотілося ричати й рвати все навколо.

— Що сталося? — почувся на кухні хриплий голос брата.

Я мовчала, продовжуючи дивитися перед собою. Почала знервовано стукати пальцями по столу, глибоко дихаючи.

— Триндець якийсь! — буркнув брат, штовхаючи ногою зламаний стілець. — Мала скористалася нашою відсутністю і влаштувала вечірку? Ну я їй покажу зараз!

Артур стиснув руки в кулаки, і вже було зібрався виходити з кухні.

— Стій! — голосно і твердо закричала я.

Він зупинився спиною до мене. Мені було гидко навіть дивитися на нього. Ось це мій брат? Ось це та людина, з якою ми колись усю ніч обіймалися, сподіваючись, що мама виживе? Я більше не впізнавала в цьому обтріпаному, неохайному та опухлому від алкоголю чоловікові свого брата. Це був незнайомець, через якого у нас зʼявилися проблеми.

Я підвелася, випрямивши спину та здійнявши підборіддя. Завдяки своєму високому зросту я могла одним виглядом показати силу та впевненість.

— Цю вечірку влаштували твої «друзі», — крізь стиснуті зуби сказала я. — Передавали тобі вітання.

Брат зітхнув, втомлено понурив плечі та потер своє чоло долонею. Я не могла не відмітити, як сильно відросло його темне волосся. Тепер воно майже досягало плечей.

— Чорт! — гаркнув він.

Артур обернувся обличчям до мене, а в його очах блиснуло щось схоже на провину. Він підійшов ближче, переминаючись з однієї ноги на іншу.

Я скривилася від того неприємного аромату алкоголю, що нісся від нього.

— Що ти зробив? — спитала я доволі спокійно.

— Програв, — зізнався він.

Артур сів на табуретку, склавши руки перед собою на столі. Він опустив голову так низько, що вона мало не билася об дошку.

— Знову ти за своє. Мені здавалося, що казино та ігри на автоматах уже в минулому.

— Я хотів грошей.

— Може, тоді варто було піти на роботу?

— Ти знаєш, — Артур криво посміхнувся, — я не вмію працювати.

— Зате мені доводиться цілими днями гарувати, щоб покривати хоча б мінімальні потреби! Як ти міг, Артуре? У нас батько хворий в лікарні! Йому потрібні гроші.

— Я зробив це заради нього! — гаркнув брат і глянув на мене своїми почервонілими очима. — Хотів якнайшвидше багато заробити. Спочатку все було прекрасно. Мені чудово вдавалося вигравати гроші.

— А потім? — спитала я, схрестивши руки на грудях.

— Потім… — Артур почухав потилицю. — Не знаю. Програв усе за одну ніч. Думав, що відіграюся на наступній грі, але вліз у борги й…

— Скільки?

— Діно…

— СКІЛЬКИ? — голосно повторила.

— Десять тисяч доларів, — відповів він.

У мене, здається, земля з-під ніг втекла. Я відступила, доки не вперлася попереком до стільниці кухонного гарнітура.

— Господи, це шалені гроші! — прошепотіла я, прикриваючи рот рукою.

— Було менше, — для чогось почав виправдовуватися брат. — Я вже давно мав віддати. Думав, що знайду гроші, але виявилося, що борг під відсотки.

Я заплющила очі, бо не хотіла вірити, що це все відбувається з нами насправді. Моя рука опустилася до шиї. Я почала терти її й дряпати нігтями аж до болю, щоб хоч якось полегшити відчуття тривоги.

— Кому ти винен гроші? — ледве видавила з себе це запитання.

— Власнику клубу, — пробурмотів Артур, ховаючи свій погляд, — Яну Висоцькому.

Груди стиснуло так, що я майже не могла дихати. На ватних ногах підійшла до вікна та відчинила його. Але прохолодне вечірнє повітря абсолютно не допомогло мені. Я вперлася руками до підвіконня, ігноруючи тремтіння всього тіла.

Усі в нашому місті бодай один раз чули про Яна Висоцького і знали, що з ним не варто звʼязуватися. Я не могла повірити, що мій брат міг бути таким ідіотом, щоб взяти борг у такого впливового чоловіка.

— То що будемо робити? — спитав Артур.

Я хмикнула, бо розуміла, що йому, ймовірно, подобається такий розвиток подій. Брат завжди любив звалювати свої проблеми на когось іншого. Я була старшою сестрою в сімʼї, тож повинна піклуватися про усіх. Батько довірив мені Артура та Настю, а я присягнулася завжди захищати їх.

— Я розберуся з цим, — твердо сказала, вдихаючи прохолодне повітря.

Залишилося лише сподіватися, що я не обманула саму себе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше